Зробити короткий переказ тексту
Книжка, книга — неперіодичне друковане видання з певною кількістю сторінок (за критеріями ЮНЕСКО — не менше 48) у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу; набір письмових, друкованих, ілюстрованих аркушів, як правило, скріплених з одного боку. Сторони аркуша називають сторінками.
Книжка є об’єктом вивчення книгознавства. Описом книг й інформуванням про них читачів займається бібліографія.
Історія книжки тісно пов’язана із створенням і розвитком писемності. Як матеріал для письма в різний час використовували кору дерева, полотно, глиняні таблички, шкіру, папірус, пергамент.
У Давньому Єгипті сувій як форма книги відомий з IV тис. до н.е.
Звідти сувій, за свідченням Геродота, був запозичений греками, які з часом перейшли з папірусу на пергамент. У Давній Греції пергаментні сувої набули поширення з V-IV ст. до н. е., у Давньому Римі — з III—II ст. до н. е.
В античні часи сувій був основною формою рукописної книги. Така книга складалася з багатьох склеєних між собою аркушів папірусу. Пергаментні аркуші зшивалися у сувій.
У IV-V ст. сувій поступово був витіснений такою формою книжки, як кодекс, тобто зшиток пергаментних чи папірусних аркушів.
Рукописна книга — кодекс, що містить твір (або збірку творів) художнього, релігійного, юридичного чи іншого зміст)', написаний вручну.
Найдавніші рукописні книги в Україні з’явились у період Київської Русі із запровадженням християнства. У І половині XI ст. князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій (майстерню для переписування книг), забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Саме звідси вийшли найдавніші рукописні пам’ятки: Остромирове Євангеліє (1056— 1057), Ізборники Святослава (1073 і 1076). Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV.CT. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства (звідси, ймовірно, походять Христинопольський Апостол, XII ст.; Бучацьке Євангеліє, ХІІ-ХІІІ ст.; Добрилове Євангеліє, 1164; Холмське Євангеліє, кінець XII ст.; Євсієве Євангеліє, 1273; а також Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського князівств (пам’ятки не збереглися).
До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам’ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир (1397), озлоблений 302 високохудожніми мініатюрами.
Найдавніші книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знаку.
Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст., писана у монастирі в Пересолниці (Волинь). Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія.
Пересопницьке Євангеліє являє собою книгу великого розміру, оправлену у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Текст написано на пергаменті чорним чорнилом уставом. На кожній сторінці 20 рядків основного тексту. Усіх аркушів налічується 482, тобто 964 сторінки. Циноброю (червоною фарбою) виконано нумерацію глав, початкові літери глав, зауваження на полях. Євангеліє складається із 63 зошитів по 10 аркушів у кожному. У рукопису складна система розділових знаків. Крім того, є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови.
Ця книга заслужено вважається символом української нації.
Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами.
Вага пам’ятки — 9 кг 300 г, розмір — 380x240 мм.
Першою друкованою книгою, автором якої був українець за походженням, вважається видання, що з’явилося у 1483 р. Автор її — Юрій Дрогобич (Котермак), син убогого ремісника Михайла Котермака з Дрогобича, який став ученим з європейським іменем, одним з перших українських докторів філософії і медицини. Називалась книжка «Прогностична оцінка поточного 1483 року...», а видав її відомий римський друкар Є. Зільберт тиражем близько 500 примірників. Книга містить цінні для тогочасного читача відомості з астрономії, географії, метеорології, медицини. Надрукована вона була у Римі форматом 18,5x13 см.
Першою книгою, надрукованою в Україні механічним був «Апостол», виданий у 1574 р. у Львові І. Федоровим.
Містить традиційний церковнослов’янський переклад «Діянь і послань апостольських».
Львівський «Апостол» являє собою велику наукову й історичну цінність як первенець книгодрукування в Україні.
Надрукований на 278 аркушах по 25 рядків тексту на кожній сторінці.
Мав неабияке художнє оформлення — гравюри, герби Г. Ходкевича (покровителя І. Федорова), зображення апостола Луки, герб Львова. Тираж книги — приблизно 1000-1200 примірників.
На сьогодні збереглося близько 100 примірників видання у найбільших книгозбірнях України та інших країн (3 енциклопедії).
Великдень - одне з найбільших християнських свят, що відмічається в Україні ще з X століття. Цього великого дня чекали і дорослі, і діти, щоб не тільки побувати на церковній відправі, а й взяти участь у родинних та громадських обрядах. Це і виготовлення свічки-трійці, і випікання пасок, і фарбування яєць. Сьогодні мало хто знає народні звичаї і обряди, у місті їх майже ніхто не дотримується. Але кожного року на Великдень ми їздимо до бпбусі. Від неї я знаю, що крашанки слід готувати в суботу, тоді вони зберігатимуться протягом усіх свят. Вмію дати крашанці належні фарби і знаю, кому їх дарувати. Так, червону крашанку дарують молодим, бо вона символізує радість життя і любов; пригостити жовтою, символом місяця і зірок, означає побажати хорошого врожаю. Для бабусі я готую голубу крашанку, бо її дарують літнім людям і хворим, бажаючи здоров’я.
Мені подобається вставати рано-вранці, бігти в сад і чекати перших променів сонця, яке в цей день «грає» і приносить людям щастя і здоров’я. Бабуся навчила мене і молитви, з якою звертаюся до сонечка з проханням освітити мене добротою, красотою і любощами. Я впевнена, народні свята і обряди слід відновити, бо це не тільки форма дозвілля. Вони до очиститися від бездуховності, оживлять наші душі.
Відповідь:
Пояснення:Наше життя - це терен, котрий обплітає нас, завдаючи болю. Хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. І саме в останніх починається духовна стагнація, а іноді - й деструкція особистості.
Ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або вивищати над іншими, показуючи свою силу. Я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. Згадаймо хоча б Чіпку, головного героя соціально-психологічного роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Несправедливо залишившись без землі, юнак не намагається знайти вихід із ситуації, а починає "звертатися до чарки". Розв'язкою всього цього стало вбивство Чіпкою цілої сім'ї. Головний герой показав свою слабкість через жахливу грубість.
Сильна особистісь ніколи не буде самостверджуватися за рахунок інших. Грубі особистості - слабкі.