1. Б; 2. Г; 3. А; 4. А,Г; 5. В, Г; 6. 1- В, Е; 2. А, Б; 3. Г, Д; 7. 1 - Г 2-; 3- В 4- А; 5 - Б, Д; 6. - Е; 8. Того літа, гадаю, пощастило мені довідатися про те, чого раніше й підозрювати не міг. Я взнав від Миколки, що, наприклад, не тільки люди ходять у гості одне до одного, а й дерева до дерев. Так,
скажімо, верба в лузі ходить у гості до калини. І квітки вчащають у гості до квіток — настурція до калачика, красоля до повитиці, матіола до березки, бо їм теж, мабуть, кортить побути разом. Комусь іншому я, певно, й не повірив би, але як я міг не повірити Миколці Кострубі, у якого
за незмінного свідка завжди виступав пес Боніфацій! 9. Здавалося, дощ буде лити вічно. Нам здавалося, що ми вже під'їжджаємо до річки.
.Край прогнутого вечорового неба урізаючись у зоряну імлу і досі трудиться старий нагорблений вітряк в обрисах його є впертість заповзятої роботящої людини і щоденне життя його теж схоже на життя людини. І дарма,що цей вітряк має камінну душу
,але яким вона береться щедрим теплом коли меле тобі, чоловіче,на
хліб. А якщо холоне людська кров од безхліб'я,то крижаніє душа вітряка.
Під обрієм так само вперто трудився самотній нагорблений вітряк а поміж його крилами золотим кошем тремтіло небо неначе ладналося осипати своє зерно всредину вітряка.
...Край самої дороги запідпадьомкав перепел,потім чогось злякався та утікаючи зашелестів житами. Марко посміхнувся невидимій пташині відганяючи від себе надокучливу буденщину.
Над житами які зараз похитувалися не стільки від вітру,скільки від роси. сумовито стелилися тужливі дівочі пісні і прозора темінь тиховійно перехлюпувала їх із поля на поле як погожа година переносить полок хлібів. Скільки ж ,чоловіче ,тобі треба жити,працювати з людьми, щоб і хлібом і оселями не журилися вони та щоб на вечірніх мостах не тужили пісні а стрічалося щасливе кохання? А буде ж це все! І мости щастя підведуться на всій землі
1. Б; 2. Г; 3. А; 4. А,Г; 5. В, Г; 6. 1- В, Е; 2. А, Б; 3. Г, Д; 7. 1 - Г 2-; 3- В 4- А; 5 - Б, Д; 6. - Е; 8. Того літа, гадаю, пощастило мені довідатися про те, чого раніше й підозрювати не міг. Я взнав від Миколки, що, наприклад, не тільки люди ходять у гості одне до одного, а й дерева до дерев. Так,
скажімо, верба в лузі ходить у гості до калини. І квітки вчащають у гості до квіток — настурція до калачика, красоля до повитиці, матіола до березки, бо їм теж, мабуть, кортить побути разом. Комусь іншому я, певно, й не повірив би, але як я міг не повірити Миколці Кострубі, у якого
за незмінного свідка завжди виступав пес Боніфацій! 9. Здавалося, дощ буде лити вічно. Нам здавалося, що ми вже під'їжджаємо до річки.
Объяснение:
Щоденна праця
.Край прогнутого вечорового неба урізаючись у зоряну імлу і досі трудиться старий нагорблений вітряк в обрисах його є впертість заповзятої роботящої людини і щоденне життя його теж схоже на життя людини. І дарма,що цей вітряк має камінну душу
,але яким вона береться щедрим теплом коли меле тобі, чоловіче,на
хліб. А якщо холоне людська кров од безхліб'я,то крижаніє душа вітряка.
Під обрієм так само вперто трудився самотній нагорблений вітряк а поміж його крилами золотим кошем тремтіло небо неначе ладналося осипати своє зерно всредину вітряка.
...Край самої дороги запідпадьомкав перепел,потім чогось злякався та утікаючи зашелестів житами. Марко посміхнувся невидимій пташині відганяючи від себе надокучливу буденщину.
Над житами які зараз похитувалися не стільки від вітру,скільки від роси. сумовито стелилися тужливі дівочі пісні і прозора темінь тиховійно перехлюпувала їх із поля на поле як погожа година переносить полок хлібів. Скільки ж ,чоловіче ,тобі треба жити,працювати з людьми, щоб і хлібом і оселями не журилися вони та щоб на вечірніх мостах не тужили пісні а стрічалося щасливе кохання? А буде ж це все! І мости щастя підведуться на всій землі