Ліс та його скарби нерозривно пов'язані з життям людини. Ліс дає притулок, їжу, деревину, яку використовують у виробництві та будівництві, у народних промислах і мистецтві та ще багато де.
Але існують ще й рослини, що зараз сприймаються як певні символи. Скажімо, улюблена рослина-символ у росіян — береза, у канадців — клен, а в українців символами є верба і калина. Недарма кажуть: без верби та калини нема України.
З давніх-давен українці шанували вербу. Часто в українському краєвиді можна побачити її схиленою над самою річкою. Казали: "Де верба — там і вода". Саме вербові гілочки використовували для розшукування під землею води. А там, де росте верба, — обов'язково буде вода. Тому так часто в тих місцях копали криниці. Верба сприятливо діє на воду, вербовий дух люблять бджоли. Високо цінуються вулики з вербових дощок.
Вербу завжди шанували. І зараз гілочки верби, освячені в останню неділю перед Великоднем — Вербну, вважаються магічними. Був звичай, коли матері по черзі "били" свяченими галузками своїх дітей, примовляючи:
Не я б'ю — верба б'є: Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля! З верби здавна виготовляли національні музичні інструменти: кобзи, бандури. Також робили з неї меблі, ложки, човни.
Без калини також не можна уявити життя традиційної української родини. Кажуть, що в калині — материна любов і мудрість.
Калина цвіте під кінець весни, після останніх заморозків. А щоб діти не ламали калини, дорослі казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Наруга над цією рослиною вкривала людину ганьбою.
Дивіться також
Люди дуже цінували калину. Дівчата прикрашали її цвітом коси, а коли достигали ягоди, то вішали їх грона попід стріхою.
У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай, а для загоєння ран застосовувався відвар з верби. А скільки було цікавих обрядів, пов'язаних з калиною! Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої. Вірили: якщо зробити з калини сопілку, обов'язково народиться син — продовжувач роду.
Ось скільки цікавого можна дізнатися про ці на перший погляд звичайні рослини. Вшануймо ж ці давні символи, наш духовний світ, нашу спадщину!
На дуже далекій Півночі, де Зима панує цілий рік, і живуть там невеликі снігові люди, було Снігове містечко. А чого снігове? Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки. Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу. Та їм зовсім не було холодно. Щоб зігрітися, вони пили тепле какао. А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх. Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в'язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків. Вони навіть влаштували собі велику майстерню. Саме тут снігові люди виготовляли смачний шоколад, робили кумедних плюшевих ведмежат і машинки на ключиках. Так тривало багато років, поки одного разу напередодні Нового Року не трапилась біда - Дід Мороз захворів. І не просто захворів, а взагалі залишився без сил. А сталось так тому, що діти забули про Новий Рік і не написали листів з бажаними подарунками. Тому в сніговому містечку скоро зник вогонь, а майстерня припинила роботу. Снігові люди не знали, чим до Діду Морозу. Аж поки одна маленька снігова дівчинка не порадила зробити багато сніговиків і відправити їх по всьому світу, щоб ті нагадали малюкам, хлопчикам і дівчаткам, про Новий Рік, Діда Мороза і подарунки. Мешканці міста працювали кілька днів. Вони зліпили стільки сніговиків, що через добу на подвір'ї кожного будинку була своя снігова баба. Наступного ранку, коли дітлахи вибігли гуляти, вони були у захваті. Адже всі забули, що свята наближаються. Пора писати Діду Морозу листи з проханням про подаруночки! Ось так дівчатка і хлопчики згадали про Новий Рік. А посланців Діда Мороза - білих сніговиків вони оберігали до самої весни. У сніговому містечку життя продовжувалось - люди жили в будиночках зі снігу, пили тепле какао і робили іграшки. Так, мабуть, і зараз відбувається.
Ліс та його скарби нерозривно пов'язані з життям людини. Ліс дає притулок, їжу, деревину, яку використовують у виробництві та будівництві, у народних промислах і мистецтві та ще багато де.
Але існують ще й рослини, що зараз сприймаються як певні символи. Скажімо, улюблена рослина-символ у росіян — береза, у канадців — клен, а в українців символами є верба і калина. Недарма кажуть: без верби та калини нема України.
З давніх-давен українці шанували вербу. Часто в українському краєвиді можна побачити її схиленою над самою річкою. Казали: "Де верба — там і вода". Саме вербові гілочки використовували для розшукування під землею води. А там, де росте верба, — обов'язково буде вода. Тому так часто в тих місцях копали криниці. Верба сприятливо діє на воду, вербовий дух люблять бджоли. Високо цінуються вулики з вербових дощок.
Вербу завжди шанували. І зараз гілочки верби, освячені в останню неділю перед Великоднем — Вербну, вважаються магічними. Був звичай, коли матері по черзі "били" свяченими галузками своїх дітей, примовляючи:
Не я б'ю — верба б'є: Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля! З верби здавна виготовляли національні музичні інструменти: кобзи, бандури. Також робили з неї меблі, ложки, човни.
Без калини також не можна уявити життя традиційної української родини. Кажуть, що в калині — материна любов і мудрість.
Калина цвіте під кінець весни, після останніх заморозків. А щоб діти не ламали калини, дорослі казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Наруга над цією рослиною вкривала людину ганьбою.
Дивіться такожЛюди дуже цінували калину. Дівчата прикрашали її цвітом коси, а коли достигали ягоди, то вішали їх грона попід стріхою.
У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай, а для загоєння ран застосовувався відвар з верби. А скільки було цікавих обрядів, пов'язаних з калиною! Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої. Вірили: якщо зробити з калини сопілку, обов'язково народиться син — продовжувач роду.
Ось скільки цікавого можна дізнатися про ці на перший погляд звичайні рослини. Вшануймо ж ці давні символи, наш духовний світ, нашу спадщину!
А чого снігове?
Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки.
Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу.
Та їм зовсім не було холодно.
Щоб зігрітися, вони пили тепле какао.
А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх.
Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в'язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків.
Вони навіть влаштували собі велику майстерню. Саме тут снігові люди виготовляли смачний шоколад, робили кумедних плюшевих ведмежат і машинки на ключиках.
Так тривало багато років, поки одного разу напередодні Нового Року не трапилась біда - Дід Мороз захворів. І не просто захворів, а взагалі залишився без сил.
А сталось так тому, що діти забули про Новий Рік і не написали листів з бажаними подарунками.
Тому в сніговому містечку скоро зник вогонь, а майстерня припинила роботу.
Снігові люди не знали, чим до Діду Морозу.
Аж поки одна маленька снігова дівчинка не порадила зробити багато сніговиків і відправити їх по всьому світу, щоб ті нагадали малюкам, хлопчикам і дівчаткам, про Новий Рік, Діда Мороза і подарунки.
Мешканці міста працювали кілька днів. Вони зліпили стільки сніговиків, що через добу на подвір'ї кожного будинку була своя снігова баба.
Наступного ранку, коли дітлахи вибігли гуляти, вони були у захваті. Адже всі забули, що свята наближаються.
Пора писати Діду Морозу листи з проханням про подаруночки!
Ось так дівчатка і хлопчики згадали про Новий Рік. А посланців Діда Мороза - білих сніговиків вони оберігали до самої весни.
У сніговому містечку життя продовжувалось - люди жили в будиночках зі снігу, пили тепле какао і робили іграшки.
Так, мабуть, і зараз відбувається.