Зробити повний синтаксичний розбір речення .Збоку дивитися легко одначе не так воно бігтиз нас подумалось в ті дні, яким великим може бути внесок письменника у духовне життя нації (О. Гончар).Б: Ми, як відомо, не з полохливих (М. Подолян).В: Як мовиться, хмара сонця не заступить (М. Подолян).Г: Всесвітові, як твердять учені, приблизно 20 мільярдів років (М. Подолян).Знайдіть складнопідрядне речення з підрядною порівняльною частиною.А: Сьогодні я в морі любові, душа — як у зорях блакить (В. Сосюра).Б: ...Немає на світі нічого трагічнішого, ніж людство без майбутнього (І. Жиленко).В: Немов стріла з натуженого лука, розлука в серце вдарила моє (М. Ткач).Г: І от земля — не золото, а мідь, і небо — не блакить, але залізо (Є. Маланюк).Укажіть, яке складнопідрядне речення має підрядну допустову частину.А: Хоча б над тобою було сто вчителів — вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе (В. Сухомлинський).Б: Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців (В. Сухомлинський).В: Матері боляче, якщо її син став поганою людиною — ледачою, бездушною, слабовільною, лицемірною, нечесною (В. Сухомлинський).Г: Природа стає школою розумової праці лише за умови, що дитина абстрагується від речей, що її оточують, починає мислити абстрактно (В. Сухомлинський).Укажіть складнопідрядне речення з підрядною допустовою частиною.А: Хай говорить серце... Невиразно воно говорить, як весняна річка (Леся Українка).Б: Хай у колі і справ, і пісень найсердечніші будуть в нас стрічі (П. Усенко).В: Збоку дивитися легко, одначе не так воно бігти (О. Гончар).Г: І де б я не був за далекою даллю, тебе, Україно, завжди пізнаю... (А. Малишко)Виділіть серед наведених речень складнопідрядне з підрядною з'ясувальною частиною.А: Літо осені питає, де поділись журавлі (В. Китайгородська).Б: Душа, як день, також розвидняється, бо ми зіткані із сонця (Р. Дідула).В: Як поле чекає на сівача, так дівоче серце на любов (М. Подолян).Г: Щастя — це діти, котрих вдається виховати такими, якими ти хотів бачити їх (3 журналу).Знайдіть складнопідрядне речення, підрядна частина якого пояснює в головній іменник.А: Тільки справді сильні духом могли звершити ту страдницьку і героїчну путь, що від закривавлених мурів Бреста... пролягла у безсмертя (О. Гончар).Б: Слався той, хто в піснях оспівати зумів джерело і вогонь — два великих начала (Р. Гамзатов).В: А ця рука, що тільки не торка, дає усьому руху, льоту, росту... (В. Бичко)Г: На землі блажен навіки той, хто не тліє, а горить (В. Сосюра).
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.