Українські народні звичаї і традиції Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі. Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно. Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками. Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, а трнор
Зараз двадцять перше століття. Зло в нашому сучасному житті все примножується. Цій силі легко й просто завоювати світ. Вона не кориться ніяким нормам і законам. Я вірю, що у світі існують сили, які можуть подолати зло, — це людяність та добро.
Людяність — це одна з найкращих рис кожної особистості. Важливо вміти розуміти інших, ставити себе на їхнє місце. Слід бути людяним у будь-якій ситуації. Не можна одразу засуджувати когось, це неправильно. Життя — важка, мабуть, навіть дивна річ, тому може трапитися різне.
У будь-якій ситуації знайдуться люди, які не покинуть у біді, зможуть чимось до або дати пораду. Вони робитимуть добрі вчинки за велінням душі, не чекаючи якоїсь вигоди або винагороди.
Не можу не згадати пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». У творі зображується трагічна доля людини-особистості в радянському тоталітарному режимі. Автор доводить, що за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною. Головною ідеєю роману є перемога добра над злом. Григорій Многогрішний утік з поїзда, як із жорстокої, злої реальності. Він урятував Наталку, подужавши ведмедя, і, знесилений, утратив свідомість. Коли чоловік прийшов до тями, то побачив, що знаходиться в будинку чужих людей. Він опинився в місті, що мало назву Зелений Клин. Іван Багряний писав цей твір на одному диханні: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі й виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — жив і упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». Згодом Григорій зрозумів, що дівчина, яку врятував, не покинула його в лісі. Наталчина родина до одужати Многогрішному, залишила його в себе жити, хоча не знала, хто він. Цим самим Сірки наражали себе на небезпеку. То були українці, колишні утікачі й вигнанці, яких колись розкуркулила радянська влада. Тоді панували важкі часи для нашого народу, та Сірки не покинули Григорія напризволяще. Родина розуміла, що без їхньої до він не виживе. Атмосфера Сірків, які прийняли й порятували Григорія, — тепла, довірлива, домашня. Українці здавна славилися своєю гостинністю й доброзичливістю.
Отже, можна з упевненістю сказати, що у світі існує людяність. Письменник Іван Багряний довів, що за будь-яких обставин не можна втрачати своє душевне багатство, потрібно зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло. Ми повинні почати з себе: не зраджувати, не брехати, не заздрити, бути щедрими, співчутливими, чесними, щирими, справедливими. Коли кожна людина почне вдосконалюватися, згодом людяність та добро запанують у нашому суспільстві. Ми маємо до цього прагнути!
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, а трнор
Зараз двадцять перше століття. Зло в нашому сучасному житті все примножується. Цій силі легко й просто завоювати світ. Вона не кориться ніяким нормам і законам. Я вірю, що у світі існують сили, які можуть подолати зло, — це людяність та добро.
Людяність — це одна з найкращих рис кожної особистості. Важливо вміти розуміти інших, ставити себе на їхнє місце. Слід бути людяним у будь-якій ситуації. Не можна одразу засуджувати когось, це неправильно. Життя — важка, мабуть, навіть дивна річ, тому може трапитися різне.
У будь-якій ситуації знайдуться люди, які не покинуть у біді, зможуть чимось до або дати пораду. Вони робитимуть добрі вчинки за велінням душі, не чекаючи якоїсь вигоди або винагороди.
Не можу не згадати пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». У творі зображується трагічна доля людини-особистості в радянському тоталітарному режимі. Автор доводить, що за будь-яких обставин кожен передусім має бути Людиною. Головною ідеєю роману є перемога добра над злом. Григорій Многогрішний утік з поїзда, як із жорстокої, злої реальності. Він урятував Наталку, подужавши ведмедя, і, знесилений, утратив свідомість. Коли чоловік прийшов до тями, то побачив, що знаходиться в будинку чужих людей. Він опинився в місті, що мало назву Зелений Клин. Іван Багряний писав цей твір на одному диханні: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі й виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не просто писав, я — жив і упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів». Згодом Григорій зрозумів, що дівчина, яку врятував, не покинула його в лісі. Наталчина родина до одужати Многогрішному, залишила його в себе жити, хоча не знала, хто він. Цим самим Сірки наражали себе на небезпеку. То були українці, колишні утікачі й вигнанці, яких колись розкуркулила радянська влада. Тоді панували важкі часи для нашого народу, та Сірки не покинули Григорія напризволяще. Родина розуміла, що без їхньої до він не виживе. Атмосфера Сірків, які прийняли й порятували Григорія, — тепла, довірлива, домашня. Українці здавна славилися своєю гостинністю й доброзичливістю.
Отже, можна з упевненістю сказати, що у світі існує людяність. Письменник Іван Багряний довів, що за будь-яких обставин не можна втрачати своє душевне багатство, потрібно зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло. Ми повинні почати з себе: не зраджувати, не брехати, не заздрити, бути щедрими, співчутливими, чесними, щирими, справедливими. Коли кожна людина почне вдосконалюватися, згодом людяність та добро запанують у нашому суспільстві. Ми маємо до цього прагнути!