Зробити синтаксичний розбір речення( підкреслити члени,надписати частини мови над словами,характеристику речення Вам мамо рідненька за вічну любов на землі!( поставте розділові знаки)
Моя рідна земля – благословенна Україна. Важким і тернистим був її шлях. Віками люті вороги хотіли позбавити нашу неньку мови, нації та мрій. Та піднялась вона із колін, кинувши додолу вороже ярмо. Сьогодні вона є спільним домом для велетенської родини, у якому лунає ніжно-мелодійна українська пісня.
Моя Україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…Не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…І так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями.
Нелегкі часи випали на долю неньки-України, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «Хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду?»
А й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. Ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе!
Квітчаста рідна Україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. Ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. Золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. З’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. Заквітує наша земля рясними садами, наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – Україна у вінку калиновім!
Мистецтво завжди було предметом гарячих дискусій у суспільстві незалежно від його національної приналежності. Це, по-перше, продиктовано універсальним сенсом самого мистецтва як явища, а по-друге, цей вид людської творчості має великий суб’єктивний аспект, адже кожна людина по-різному сприймає те саме явище.
Мистецтво змінюється з плином часу. Навіть краще сказати, що мистецтво само по собі є лакмусовим папірцем певної епохи. Усі суспільно-політичні, культурні та соціальні події одразу ж фіксуються усіма можливими засобами. Взяти, наприклад, живопис.
Протягом багатьох століть живопис віддзеркалював прагнення та погляди суспільства, його цінності та орієнтири. Так, у період Середньовіччя ми можемо гати аскетичні та релігійні сюжети на полотнах. Зі зміною напрямку мислення – у період Ренесансу – світові шедеври живопису зображують розквіт культу людини в усіх його проявах. Так, початок ХХ століття, що приніс багато суспільно-політичних протиріч знайшов своє відображення в абстракції. Змінюються погляди – змінюється мистецтво.
Особливу увагу варто приділити також кінематографу як одному з різновидів мистецької діяльності. Технічний прогрес наклав свій суттєвий відбиток на сприйняття реальності суспільством. І спочатку просто нова технічна забавка перетворилася на багатогранну палітру культурних прагнень людства.
Варто також зазначити, що мистецтво має зворотній імпульс впливу: створене як відповідь на потреби певного історично-культурного проміжку часу, воно само по собі формує подальший поштовх до розвитку світогляду.
На разі, в епоху масової культури, ми якнайкраще можемо відчути на собі подібний вплив, адже мистецтво сьогодення майже цілком спрямоване на реалізацію певних потреб, тим самим формуючи специфічний світогляд людей. При цьому, завжди треба чітко проводити ту грань, за якою закінчується справжній потяг до синтезу культурно-історичних рис суспільства і починається звичайне перетворення людей на сіру масу зі зниженими стандартами світосприйняття. Але ж для цього нам і дано справжнє мистецтво, щоб ми самі робили правильні висновки, чи не так?
Моя Україна – це золотисті пшеничні коси і небесна блакить, це край, де «сміються плачуть солов’ї», це тихі зорі і ясні води…Не уявляю я матінки-годувальниці без синьооких волошок в житі та червонощоких маків, без калинового намиста та вербової гілки, без цілющого барвінку та розмаїття мальв…І так хочеться, щоб моя рідна земля завжди мала свого господаря, який дбатиме про її долю, щоб залишити у спадок нащадкам могутню державу із славною історією та з національними звичаями і традиціями.
Нелегкі часи випали на долю неньки-України, тому вона із мольбою на устах благає нас згадати про неї, відбудувати, відновити і запитує: «Хто ж то зробить, як не ви – пагінці тисячолітнього дерева мого роду?»
А й справді, саме нам вершити майбутнє української нації, зміцнювати коріння родинного дерева і примножувати багатства рідної землі. Ми, нащадки славного козацького роду, йдемо по світу у священних вишиванках, у яких і біль український, і зітхання, дівочі мрії і сподівання, і вкотре доводимо усім, що ми – є, що дух українського народу живе!
Квітчаста рідна Україно, ми, діти твої, зробимо усе для того, щоб множився цвіт нашої нації. Ось побачиш: ми розбудуємо тебе працею хліборобів і вчених, вчителів та лікарів, поетів та композиторів. Золоті коси рідної матінки будуть заквітчані успіхами її синів і дочок. З’являться нові винаходи, втіляться у життя мрії, підвищиться добробут народу. Заквітує наша земля рясними садами, наповниться дитячим сміхом, стане щасливим та радісним майбутнє, бо наша ненька – Україна у вінку калиновім!
Мистецтво завжди було предметом гарячих дискусій у суспільстві незалежно від його національної приналежності. Це, по-перше, продиктовано універсальним сенсом самого мистецтва як явища, а по-друге, цей вид людської творчості має великий суб’єктивний аспект, адже кожна людина по-різному сприймає те саме явище.
Мистецтво змінюється з плином часу. Навіть краще сказати, що мистецтво само по собі є лакмусовим папірцем певної епохи. Усі суспільно-політичні, культурні та соціальні події одразу ж фіксуються усіма можливими засобами. Взяти, наприклад, живопис.
Протягом багатьох століть живопис віддзеркалював прагнення та погляди суспільства, його цінності та орієнтири. Так, у період Середньовіччя ми можемо гати аскетичні та релігійні сюжети на полотнах. Зі зміною напрямку мислення – у період Ренесансу – світові шедеври живопису зображують розквіт культу людини в усіх його проявах. Так, початок ХХ століття, що приніс багато суспільно-політичних протиріч знайшов своє відображення в абстракції. Змінюються погляди – змінюється мистецтво.
Особливу увагу варто приділити також кінематографу як одному з різновидів мистецької діяльності. Технічний прогрес наклав свій суттєвий відбиток на сприйняття реальності суспільством. І спочатку просто нова технічна забавка перетворилася на багатогранну палітру культурних прагнень людства.
Варто також зазначити, що мистецтво має зворотній імпульс впливу: створене як відповідь на потреби певного історично-культурного проміжку часу, воно само по собі формує подальший поштовх до розвитку світогляду.
На разі, в епоху масової культури, ми якнайкраще можемо відчути на собі подібний вплив, адже мистецтво сьогодення майже цілком спрямоване на реалізацію певних потреб, тим самим формуючи специфічний світогляд людей. При цьому, завжди треба чітко проводити ту грань, за якою закінчується справжній потяг до синтезу культурно-історичних рис суспільства і починається звичайне перетворення людей на сіру масу зі зниженими стандартами світосприйняття. Але ж для цього нам і дано справжнє мистецтво, щоб ми самі робили правильні висновки, чи не так?