Звміни подані словосполучення слів одним словом, яке є спільнокореневим з виділеними словами. Познач корінь. Людина, яка збирає "гриби"; суп із " грибів"; маленький "гриб".​

Різдво — це день, що розпалює в наших душах згасший вогонь віри. Якби там не було, за цілий рік, що ми витрачаємо заради тілесних втіх та кар'єрного росту, ми повністю забуваємо про наше "я" та моральний стан нашої душі. 
Чого я чекаю від Різдва? Я віддала би все, щоб провести цей час з близькими десь подалі від величезного скупчення людей та благ, про які мріють усі навкруги. Мені набридло дивитись, як за столом всі сидять, гортаючи стрічку в телефоні. Я хочу, щоб моя сімя, нарешті забувши про гаджети, перестала забивати собі голову кучею безкорисної інформації, а замість цього почала розвиватись морально та соціально. 
Тому, я мрію, щоб на Різдво моя родина просто зібралась десь в будиночку посеред засніженного лісу Карпат, де ловить Інтернет і не тягне кабельне. Щоб вони нарешті, забувши про проблеми, сіли і поговорили, як то кажуть, по душам...

Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.