1. Які є види культурних рослин і домашніх тварин? 2. Які існують центри походження культурних рослин? 3. Які тварини були одомашнені на території Америки? 4. Де було здійснено одомашнення кішки?
Для растений, опыляемых насекомыми, характерны следующие признаки: – крупные одиночные цветки или мелкие, но собранные в хорошо заметные соцветия; – яркая окраска лепестков или листочков простого околоцветника; – наличие нектара или аромата; – крупная, липкая, шероховатая пыльца. Например, цветки душистого табака, раскрывающиеся в сумерках, белые и крупные, источают сильный аромат, и их легко находят опылители – ночные бабочки. Некоторые растения опыляют только определенные насекомые. Львиный зев и клевер опыляют только шмели. Бабочки хорошо видят алые, красные, ярко-бордовые цветки, а шмели, пчелы и осы – желтые, синие и голубые цветки. Так устроено зрение этих насекомых. Во время цветения фруктовых деревьев в сады привозят ульи. Урожаи после этого повышаются, т. к. пчелы опыляют много цветков. Как-то раз Чарлз Дарвин, изучая опыление у растений, заметил бабочку с необычными булавовидными придатками на хоботке. Оказалось, что это пыльники орхидеи. Ряд орхидей приклеивают два своих пыльника (поллинария) к голове или хоботку насекомого, пьющего нектар. Когда бабочка перелетит на другой цветок, пыльца попадет по назначению. Часто на лепестках насекомоопыляемых растений имеются специальные указатели – яркие пятнышки, показывающие насекомым путь к нектару. Они становятся заметны лишь к моменту созревания пыльцы и нектарников. К цветку растения, на котором указатели еще незаметны, насекомое не подлетит. Многие растения привлекают опылителей запахом. Обычно это приятный сладкий запах нектара. Но не всегда. Цветок тропической раффлезии издает запах тухлого мяса, привлекая для опыления падальных мух. Цветки дерева буддлеи особенно старательно привлекают бабочек. Их так и называют «деревья бабочек» . Личинка кузнечика покрыта пыльцой оранжевого цветка ястребинки, на котором она сидит, греясь на солнышке. И взрослый кузнечик, сам того не ведая, переносит пыльцу с одного яркого цветка на другой. Оса, собиравшая с цветка нектар, нечаянно унесет на себе часть пыльцы. Труженицы пчелы, летая от улья к цветкам и обратно, пролетают за день до 100 км. Итог их работы – сладкий нектар и пыльца, собранные при специальных при на задних лапках – корзиночек и щеточек. Птицы и млекопитающие тоже верные растениям в опылении. Они не прочь полакомиться нектаром и пыльцой. Проворные попугаи лори и лорикеты неспроста красуются на цветущих тропических деревьях. Зоркое зрение и длинный язык медососам добыть заветную порцию нектара и пыльцы. А вот шустрый кускус. Несколько ловких движений языка – и пища во рту, а цветок получил немного пыльцы от другого цветка, на котором уже побывал кускус. Летучие мыши, поссумы, райские птицы, колибри, жуки-бронзовки, бабочки, мушки-журчалки, пчелы, осы, шмели, муравьи – все они незаменимы в опылении самых разных растений.
Біогенні і чужорідні сполуки як лікарські препарати
Усі лікарські засоби відносно організму поділяють на дві групи: біогенні і чужорідні.
Біогенні засоби складаються із природних, властивих людському організму речовин, які беруть участь у здійсненні біохімічних процесів. До них належать лікарські препарати на основі амінокислот, пептидів, білків, нуклеозидів, нуклеотидів, полінуклеотидів (ДНК, РНК), вуглеводів, ліпідів, гормонів та інші фармпрепарати, які є субстратами нормального проміжного обміну і, потрапивши до органі
562
зму як ліки, метаболізуються специфічними ферментами, котрі забезпечують життєдіяльність організму. Наприклад, лікарський препарат глюкоза так само, як і ендогенна глюкоза, зазнає гліколізу до молочної кислоти, потім перетворюється на піровиноградну кислоту й ацетил-КоА, а останній через цикл Кребса окислюється до діоксиду вуглецю й води з накопиченням енергії у вигляді АТФ. Глюкоза може перетворюватися на глікоген, гліцерин, амінокислоти, глюкуро-нову кислоту, що входить до складу УДФГК, яка бере участь у знешкодженні багатьох токсичних сполук.
Друга група засобів - це чужорідні для організму речовини, які відносяться до групи ксенобіотиків (грецьке хепо8 - чужий). Такі речовини в нормі відсутні в організмі або наявні в слідових кількостях. До ксенобіотиків, окрім більшості лікарських засобів, відносяться харчові добавки, барвники, смакові засоби, консерванти, різні сполуки, які використовують для захисту рослин, інсектициди, відходи промислових підприємств тощо. В сучасних умовах життя і роботи людини в її організм надходять різноманітні сторонні речовини, які в організмі зазнають постійних перетворень. Деякі з них можуть виділятися в незмінному вигляді через нирки з сечею, з секретом травних залоз у порожнини шлунково-кишкового тракту, із потом через шкіру, а летючі речовини проникають через легеневі мембрани і виділяються з легенів з повітрям, що видихається. Найбільш активна зміна ксенобіотиків відбувається за до процесів метаболізму, які, як правило, спрямовані на утворення менш токсичних і більш розчинних у воді молекул, що полегшує виділення їх з організму. Чужорідні речовини, розчинні в ліпідах, повільно виводяться з організму й повільно метаболізуються в ньому. Унаслідок цього вони накопичуються в організмі. Чужорідні речовини з групи металів (ртуть, кадмій, свинець, срібло та ін.) і металоїдів (миш'як, сурма), котрі вступають у міцний ковалентний хімічний зв'язок з білками, глутатіо-ном та іншими біомолекулами тканин, довго затримуються в організмі. Для їх виведення необхідне застосування антидотів, які вступають з ними в більш міцний зв'язок (унітіол, різні комплексони тощо).
Метаболізм деяких чужорідних для організму лікарських засобів та інших ксенобіотиків, прийнятих перорально, починається в шлунково-кишковому тракті. Речовини, які всмокталися в кров зі шлунка й кишечника, надходять у печінку. В її клітинах вони можуть зазнавати всіляких змін, спрямованість яких визначається структурою речовини. Речовини, які пройшли крізь печінку, розносяться кров'ю до всіх органів і проникають у тканини за законами дифузії, фільтрації й активного захоплення клітинами. У клітинах різних тканин також відбувається метаболізм чужорідних речовин, але з меншою інтенсивністю, ніж у печінці. У процесі еволюції в теплокровних організмів основним місцем метаболізму ксенобіотиків стала печінка, котра є ефективним бар'єром, що рятує організм від постійного проникнення в кров речо
563
вин з кишечника, які надходять туди з їжею та водою, а також заново утворюються в ньому мікрофлорою (див. Метаболізм білків).
Лікарські речовини, які потрапляють в організм парентерально, також надходять у печінку, але в меншій кількості, і тому введена доза повільніше метаболізується в ній.
Дивовижна властивість клітин печінки полягає в тому, що в них під впливом деяких препаратів гається індукція утворення ферментів, які метаболізують лікарські речовини. У печінку постійно надходять з кишечника різні речовини, і в процесі еволюції її клітини набули здатності швидко синтезувати ферменти, котрі метаболізують ксенобіоти-ки. Більше того, окремі лікарські засоби можуть прискорювати або вповільнювати метаболізм різних речовин, у тому числі й ліків, спричинюючи індукування або репресування генів, що забезпечують синтез ферментів. Різні захворювання печінки уповільнюють знешкодження ліків та інших речовин. Спадково зумовлена відсутність ферменту може якісно змінити хід метаболізму і внаслідок цього стати причиною ідіосинкразії (грецьке ісІіо8 - незвичайний; зупкга8І8 - сполука) - прояву незвичайної реакції людини на ліки, харчові продукти тощо.
– крупные одиночные цветки или мелкие, но собранные в хорошо заметные соцветия;
– яркая окраска лепестков или листочков простого околоцветника;
– наличие нектара или аромата;
– крупная, липкая, шероховатая пыльца.
Например, цветки душистого табака, раскрывающиеся в сумерках, белые и крупные, источают сильный аромат, и их легко находят опылители – ночные бабочки. Некоторые растения опыляют только определенные насекомые. Львиный зев и клевер опыляют только шмели. Бабочки хорошо видят алые, красные, ярко-бордовые цветки, а шмели, пчелы и осы – желтые, синие и голубые цветки. Так устроено зрение этих насекомых. Во время цветения фруктовых деревьев в сады привозят ульи. Урожаи после этого повышаются, т. к. пчелы опыляют много цветков.
Как-то раз Чарлз Дарвин, изучая опыление у растений, заметил бабочку с необычными булавовидными придатками на хоботке. Оказалось, что это пыльники орхидеи. Ряд орхидей приклеивают два своих пыльника (поллинария) к голове или хоботку насекомого, пьющего нектар. Когда бабочка перелетит на другой цветок, пыльца попадет по назначению.
Часто на лепестках насекомоопыляемых растений имеются специальные указатели – яркие пятнышки, показывающие насекомым путь к нектару. Они становятся заметны лишь к моменту созревания пыльцы и нектарников. К цветку растения, на котором указатели еще незаметны, насекомое не подлетит.
Многие растения привлекают опылителей запахом. Обычно это приятный сладкий запах нектара. Но не всегда. Цветок тропической раффлезии издает запах тухлого мяса, привлекая для опыления падальных мух.
Цветки дерева буддлеи особенно старательно привлекают бабочек. Их так и называют «деревья бабочек» .
Личинка кузнечика покрыта пыльцой оранжевого цветка ястребинки, на котором она сидит, греясь на солнышке. И взрослый кузнечик, сам того не ведая, переносит пыльцу с одного яркого цветка на другой.
Оса, собиравшая с цветка нектар, нечаянно унесет на себе часть пыльцы.
Труженицы пчелы, летая от улья к цветкам и обратно, пролетают за день до 100 км. Итог их работы – сладкий нектар и пыльца, собранные при специальных при на задних лапках – корзиночек и щеточек.
Птицы и млекопитающие тоже верные растениям в опылении. Они не прочь полакомиться нектаром и пыльцой. Проворные попугаи лори и лорикеты неспроста красуются на цветущих тропических деревьях.
Зоркое зрение и длинный язык медососам добыть заветную порцию нектара и пыльцы.
А вот шустрый кускус. Несколько ловких движений языка – и пища во рту, а цветок получил немного пыльцы от другого цветка, на котором уже побывал кускус.
Летучие мыши, поссумы, райские птицы, колибри, жуки-бронзовки, бабочки, мушки-журчалки, пчелы, осы, шмели, муравьи – все они незаменимы в опылении самых разных растений.
Біогенні і чужорідні сполуки як лікарські препарати
Усі лікарські засоби відносно організму поділяють на дві групи: біогенні і чужорідні.
Біогенні засоби складаються із природних, властивих людському організму речовин, які беруть участь у здійсненні біохімічних процесів. До них належать лікарські препарати на основі амінокислот, пептидів, білків, нуклеозидів, нуклеотидів, полінуклеотидів (ДНК, РНК), вуглеводів, ліпідів, гормонів та інші фармпрепарати, які є субстратами нормального проміжного обміну і, потрапивши до органі
562
зму як ліки, метаболізуються специфічними ферментами, котрі забезпечують життєдіяльність організму. Наприклад, лікарський препарат глюкоза так само, як і ендогенна глюкоза, зазнає гліколізу до молочної кислоти, потім перетворюється на піровиноградну кислоту й ацетил-КоА, а останній через цикл Кребса окислюється до діоксиду вуглецю й води з накопиченням енергії у вигляді АТФ. Глюкоза може перетворюватися на глікоген, гліцерин, амінокислоти, глюкуро-нову кислоту, що входить до складу УДФГК, яка бере участь у знешкодженні багатьох токсичних сполук.
Друга група засобів - це чужорідні для організму речовини, які відносяться до групи ксенобіотиків (грецьке хепо8 - чужий). Такі речовини в нормі відсутні в організмі або наявні в слідових кількостях. До ксенобіотиків, окрім більшості лікарських засобів, відносяться харчові добавки, барвники, смакові засоби, консерванти, різні сполуки, які використовують для захисту рослин, інсектициди, відходи промислових підприємств тощо. В сучасних умовах життя і роботи людини в її організм надходять різноманітні сторонні речовини, які в організмі зазнають постійних перетворень. Деякі з них можуть виділятися в незмінному вигляді через нирки з сечею, з секретом травних залоз у порожнини шлунково-кишкового тракту, із потом через шкіру, а летючі речовини проникають через легеневі мембрани і виділяються з легенів з повітрям, що видихається. Найбільш активна зміна ксенобіотиків відбувається за до процесів метаболізму, які, як правило, спрямовані на утворення менш токсичних і більш розчинних у воді молекул, що полегшує виділення їх з організму. Чужорідні речовини, розчинні в ліпідах, повільно виводяться з організму й повільно метаболізуються в ньому. Унаслідок цього вони накопичуються в організмі. Чужорідні речовини з групи металів (ртуть, кадмій, свинець, срібло та ін.) і металоїдів (миш'як, сурма), котрі вступають у міцний ковалентний хімічний зв'язок з білками, глутатіо-ном та іншими біомолекулами тканин, довго затримуються в організмі. Для їх виведення необхідне застосування антидотів, які вступають з ними в більш міцний зв'язок (унітіол, різні комплексони тощо).
Метаболізм деяких чужорідних для організму лікарських засобів та інших ксенобіотиків, прийнятих перорально, починається в шлунково-кишковому тракті. Речовини, які всмокталися в кров зі шлунка й кишечника, надходять у печінку. В її клітинах вони можуть зазнавати всіляких змін, спрямованість яких визначається структурою речовини. Речовини, які пройшли крізь печінку, розносяться кров'ю до всіх органів і проникають у тканини за законами дифузії, фільтрації й активного захоплення клітинами. У клітинах різних тканин також відбувається метаболізм чужорідних речовин, але з меншою інтенсивністю, ніж у печінці. У процесі еволюції в теплокровних організмів основним місцем метаболізму ксенобіотиків стала печінка, котра є ефективним бар'єром, що рятує організм від постійного проникнення в кров речо
563
вин з кишечника, які надходять туди з їжею та водою, а також заново утворюються в ньому мікрофлорою (див. Метаболізм білків).
Лікарські речовини, які потрапляють в організм парентерально, також надходять у печінку, але в меншій кількості, і тому введена доза повільніше метаболізується в ній.
Дивовижна властивість клітин печінки полягає в тому, що в них під впливом деяких препаратів гається індукція утворення ферментів, які метаболізують лікарські речовини. У печінку постійно надходять з кишечника різні речовини, і в процесі еволюції її клітини набули здатності швидко синтезувати ферменти, котрі метаболізують ксенобіоти-ки. Більше того, окремі лікарські засоби можуть прискорювати або вповільнювати метаболізм різних речовин, у тому числі й ліків, спричинюючи індукування або репресування генів, що забезпечують синтез ферментів. Різні захворювання печінки уповільнюють знешкодження ліків та інших речовин. Спадково зумовлена відсутність ферменту може якісно змінити хід метаболізму і внаслідок цього стати причиною ідіосинкразії (грецьке ісІіо8 - незвичайний; зупкга8І8 - сполука) - прояву незвичайної реакції людини на ліки, харчові продукти тощо.
Объяснение: