19. Просеиватели. Назначение. Классификация. Принцип действия. Правила эксплуатации. 20. Соковыжималки. Назначение. Классификация. Виды. Принцип действия. Правила
эксплуатации.
21. Средства малой механизации: лифты и подъѐмники, транспортеры и конвейеры, тележки и
погрузчики. Понятие. Правила эксплуатации.
22. Тестомесильные машины. Назначение. Классификация. Принцип действия. Правила
эксплуатации.
23. Тестораскаточные машины. Назначение. Классификация. Виды. Принцип действия. Правила
эксплуатации.
24. Универсальная овощерезательная машина. Назначение. Принцип действия. Правила
эксплуатации. Буквенно-цифровое обозначение.
25. Универсальные приводы. Назначение, виды, комплектация их. Буквенное и цифровое
условное обозначение приборов. Правила эксплуатации универсальных приводов.
26. Фаршемешалки. Назначение. Принцип действия. Правила эксплуатации. Буквенно-цифровое
обозначение.

Відповідь:

...

{

int v,v1,s,s1,t;

cin>>v>>v1>>s>>t;

s1=(v*t)+(v1*t)+s;

cout<<s1;

return 0;

}

P.s. программа написана с учетом того, что все велечины целочисленные, если требуется усложнение в виде обработки вещественных данных, то замените целочисленный тип integer на float или double (в данном случае разницы нет). Формула расстояния s=v*t, т.е. мы находим сколько за t часов проедет 1 автомобиль, потом 2, потом складываем эти значения и добавляем туда же расстояние, которое уже было между ними

Друга половина XVI — перша половина XVII ст. — якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької культури загалом.

Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також в містобудуванні та оборонній архітектурі.

Діяльність будівничих італійського походження розпочав згадуваний в актах львівського міського архіву, починаючи від 1543 р., невідомий за прізвищем майстер Петро, який, за свідченням магістрату м. Бистриця в Трансільванії з 1561 р., походив з Луґано 1.

Саме він став першим з численної групи північноіталійських будівничих, які почали з’являтися на львівському ґрунті вже у другій половині століття й виступають в документах міського архіву ще з-перед кінця 50-х рр. їхній приплив до Львова значно зростає від 1560-х рр., а вершина цього процесу припадає на 1580-ті рр., коли у місті у 1585 р. прийняли міське право одразу три італійських і п’ять неіталійського походження будівничих.

Здебільшого ці майстри були земляками Петра Італійця з нинішнього італошвейцарського пограниччя, проте окремі походили з інших реґіонів, як, наприклад, Рох Шафранець з Венеції або чи не найвидатніший серед них — Павло з Рима. Нерідко до Львова італійські будівничі потрапляли через Краків, так само часто Львів служив для них важливим пунктом у дальшому просуванні на схід.

Тут насамперед варто згадати Петра Італійця, який працював над спорудженням костьолу в Бистриці у Трансільванії, Христофора Боццано, який перебував на службі у князя Костянтина Острозького й працював над спорудженням замку у Меджибожі, Петра Сперендіо, який побував у Молдові й відомий насамперед зі служби у князя К. Острозького в Тернополі та Острозі, Джакопо Мадлена, якому приписують авторство костьолу бернардинів в Ізяславі (Заслав) на Хмельниччині, зайнятого будівництвом Успенської церкви на Подолі у Києві Себастьяно Браччі та Октавіано Манчіні, який працював над відбудовою київського Софійського собору.

Після 80-х рр. приплив італійських майстрів сповільнився, а їхня діяльність остаточно пішла на спад з перших десятиліть XVII ст. Більшість з них не змогли утриматися на місцевому ґрунті. Лише в окремих випадках до нас дійшли відомості, що родини майстрів осіли в Україні. До таких поодиноких прикладів належить документально засвідчена родина П. Сперендіо в Острозі.

Особливо варто відзначити, що, за нововіднайденими джерельними даними, щонайпізніше від 1560-х рр., італійські будівничі постійно перебували на службі у найвпливовішого з тогочасних українських магнатів князя Острозького.