Милий Балакирев родился в дворянской семье Балакиревых, сын титулярного советника Алексея Константиновича Балакирева (1809—1869).
В детском возрасте первоначальные уроки игры на фортепиано давала мать. В 10-летнем возрасте на летних каникулах его отвезли в Москву, где за 10 уроков у Александра Дюбюка он усвоил правильные приёмы фортепианной игры. В Нижнем Новгороде музыкальные занятия он продолжал у пианиста и дирижёра — Карла Эйзериха. Большое участие в его судьбе принял А. Д. Улыбышев, просвещённый дилетант, меценат, автор первой русской монографии о Моцарте.
Окончив Нижегородский дворянский институт (1849—1853), он два года (1853—1855) состоял вольнослушателем на математическом факультете Казанского университета. В Казанском университете, на математическом факультете, Балакирев пробыл менее двух лет, живя, главным образом, на скудные средства от уроков музыки. В Казани Балакиревым написаны: фортепианная фантазия на мотивы из «Жизни за Царя», первый романс: «Ты пленительной неги полна» (1855) и концертное Allegro.
В 1855 году Балакирев уехал вместе с Улыбышевым в Петербург, где встретился с М. И. Глинкой, который убедил молодого композитора посвятить себя сочинению музыки в национальном духе. Серьёзным музыкальным образованием Балакирев обязан главным образом самому себе. В 1855 году впервые выступил перед петербургской публикой в качестве виртуоза-пианиста.
Відродження називають «золотим століттям» живопису, XIX ст. пов’язують з найяскравішим розквітом літератури, XX ст. вважають століттям музики. Ці визначення свідчать про те, наскільки вірно той чи інший вид мистецької діяльності здатен відобразити світосприйняття епохи, духовні прагнення людства, його надії та його ілюзії.
Музичне мистецтво XX ст., як складова частина духовної культури суспільства, характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експериментів, великою кількістю стильових течій. Однією з характерних рис для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Саме тому європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів світу і відзначається крайнім різноманіттям стилістичних напрямів і течій, з яких найвідоміші неоромантизм (Густав Малер, Сергій Рахманінов), неокласицизм (Пауль Гіндеміт, Ферруччо Бузоні, Бенджамін Бріттен), «нова фольклорна хвиля» (Белла Барток), неоімпресіонізм (Олів’є Мес-сіан), експресіонізм (Арнольд Шенберг, Антон Вебери, Альбан Берг) тощо. Також композитори приділяють значну увагу дослідженням музичного фольклору та його інтеграції в композиторську творчість.
Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису і кіно. Перші електроінструменти відкривають новий погляд на природу й можливості звуку. В 1920-х рр. футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. У СІЛА та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз.
Милий Балакирев родился в дворянской семье Балакиревых, сын титулярного советника Алексея Константиновича Балакирева (1809—1869).
В детском возрасте первоначальные уроки игры на фортепиано давала мать. В 10-летнем возрасте на летних каникулах его отвезли в Москву, где за 10 уроков у Александра Дюбюка он усвоил правильные приёмы фортепианной игры. В Нижнем Новгороде музыкальные занятия он продолжал у пианиста и дирижёра — Карла Эйзериха. Большое участие в его судьбе принял А. Д. Улыбышев, просвещённый дилетант, меценат, автор первой русской монографии о Моцарте.
Окончив Нижегородский дворянский институт (1849—1853), он два года (1853—1855) состоял вольнослушателем на математическом факультете Казанского университета. В Казанском университете, на математическом факультете, Балакирев пробыл менее двух лет, живя, главным образом, на скудные средства от уроков музыки. В Казани Балакиревым написаны: фортепианная фантазия на мотивы из «Жизни за Царя», первый романс: «Ты пленительной неги полна» (1855) и концертное Allegro.
В 1855 году Балакирев уехал вместе с Улыбышевым в Петербург, где встретился с М. И. Глинкой, который убедил молодого композитора посвятить себя сочинению музыки в национальном духе. Серьёзным музыкальным образованием Балакирев обязан главным образом самому себе. В 1855 году впервые выступил перед петербургской публикой в качестве виртуоза-пианиста.
Объяснение:
Відродження називають «золотим століттям» живопису, XIX ст. пов’язують з найяскравішим розквітом літератури, XX ст. вважають століттям музики. Ці визначення свідчать про те, наскільки вірно той чи інший вид мистецької діяльності здатен відобразити світосприйняття епохи, духовні прагнення людства, його надії та його ілюзії.
Музичне мистецтво XX ст., як складова частина духовної культури суспільства, характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експериментів, великою кількістю стильових течій. Однією з характерних рис для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Саме тому європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів світу і відзначається крайнім різноманіттям стилістичних напрямів і течій, з яких найвідоміші неоромантизм (Густав Малер, Сергій Рахманінов), неокласицизм (Пауль Гіндеміт, Ферруччо Бузоні, Бенджамін Бріттен), «нова фольклорна хвиля» (Белла Барток), неоімпресіонізм (Олів’є Мес-сіан), експресіонізм (Арнольд Шенберг, Антон Вебери, Альбан Берг) тощо. Також композитори приділяють значну увагу дослідженням музичного фольклору та його інтеграції в композиторську творчість.
Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису і кіно. Перші електроінструменти відкривають новий погляд на природу й можливості звуку. В 1920-х рр. футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. У СІЛА та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз.
Объяснение: