первый вопрос : У майбутньому я обрав для себе професію військового. Чому саме цю? Відповідь проста: я дуже люблю свою Батьківщину й розумію, що її треба захищати. Військовий — професія, яка дуже актуальна зараз, адже в країні триває антитерористична операція.Дуже важко визначити, коли ж з’явилися перші військовослужбовці. Якщо подивитися в історію, то військовими можна вважати й вождів племен, які захищали свою територію і народ, і лицарів, які служили на варті держави.
У період Великої Вітчизняної війни мільйони людей вставали на захист Батьківщини — не тільки чоловіки, але й жінки. Почуття обов’язку перед країною вело цих людей на смерть. Практично в кожній родині був військовий, який з гордістю вирушав на війну. Мій прадід теж був військовим. Вечорами він часто любив розповідати про той скрутний період життя, коли він брав участь у бойових діях. Дідусь діставав свої медалі й тихо плакав. А коли одягав свій кітель на День Перемоги, я їм пишався. І лише подорослішавши, я зрозумів, який біль він відчував насправді.
Я вирішив для себе: хочу піти по стопах прадіда. Отже, я обрав професію військового.
Әдеттегідей құлағыма ұялы телефонның құлаққабын салып, сергек музыкаға ере күндізгі тіршілік қамына еніп кетемін. Жылы індерінің арасынан ақырындап басқа үй мүшелері де жыбырлай бастайды. Жуынып-шайынып жүргенше, олардың әрқайсысы өзінше бір әдепкі қалпымен «ұйқыдан ояну» рәсімдерін жасап жүреді. Біреуі билеп, таңғы жаттығулар жасаса, енді біреуі таңғы ас әзірлейді. Ал кейбір сәтті күндері ваннадан шығып бара жатып, залда анаң мен әкең қосылып алып билегенін көріп қалсаң, көңіл күйің күні бойы көтеріңкі жүрері сөзсіз. Бәріміздің шулап жүріп таңғы ас ішуіміз, әзілдесуіміз, жоспарларымызбен бөлісуіміз – бәрі де жүрегіме жылу сыйлайтын бағасыз бақыт. Әсіресе үйдің кенжесі болсам да, анам да, әкем де, Баян да (әпкем) менің назарымды, көңілімді талап етуі сүйсіндіреді. Біздің үйді «Айжан, анау қайда, мынау қайда», «Айжан ананы қалай істейді», «Айжан, мынаған не болған», «Айжан, былай киінсем қалай» деген сөздерсіз елестету мүмкін емес. Кейде мұның бәрінен шаршап кетсең де, өмірде біреуге керек екеніңді сезіну сені бақытты қылады. Иә, менің өмірімдегі ең жақын достарым да, тіренішім де осылар...
первый вопрос : У майбутньому я обрав для себе професію військового. Чому саме цю? Відповідь проста: я дуже люблю свою Батьківщину й розумію, що її треба захищати. Військовий — професія, яка дуже актуальна зараз, адже в країні триває антитерористична операція.Дуже важко визначити, коли ж з’явилися перші військовослужбовці. Якщо подивитися в історію, то військовими можна вважати й вождів племен, які захищали свою територію і народ, і лицарів, які служили на варті держави.
У період Великої Вітчизняної війни мільйони людей вставали на захист Батьківщини — не тільки чоловіки, але й жінки. Почуття обов’язку перед країною вело цих людей на смерть. Практично в кожній родині був військовий, який з гордістю вирушав на війну. Мій прадід теж був військовим. Вечорами він часто любив розповідати про той скрутний період життя, коли він брав участь у бойових діях. Дідусь діставав свої медалі й тихо плакав. А коли одягав свій кітель на День Перемоги, я їм пишався. І лише подорослішавши, я зрозумів, який біль він відчував насправді.
Я вирішив для себе: хочу піти по стопах прадіда. Отже, я обрав професію військового.
Әдеттегідей құлағыма ұялы телефонның құлаққабын салып, сергек музыкаға ере күндізгі тіршілік қамына еніп кетемін. Жылы індерінің арасынан ақырындап басқа үй мүшелері де жыбырлай бастайды. Жуынып-шайынып жүргенше, олардың әрқайсысы өзінше бір әдепкі қалпымен «ұйқыдан ояну» рәсімдерін жасап жүреді. Біреуі билеп, таңғы жаттығулар жасаса, енді біреуі таңғы ас әзірлейді. Ал кейбір сәтті күндері ваннадан шығып бара жатып, залда анаң мен әкең қосылып алып билегенін көріп қалсаң, көңіл күйің күні бойы көтеріңкі жүрері сөзсіз. Бәріміздің шулап жүріп таңғы ас ішуіміз, әзілдесуіміз, жоспарларымызбен бөлісуіміз – бәрі де жүрегіме жылу сыйлайтын бағасыз бақыт. Әсіресе үйдің кенжесі болсам да, анам да, әкем де, Баян да (әпкем) менің назарымды, көңілімді талап етуі сүйсіндіреді. Біздің үйді «Айжан, анау қайда, мынау қайда», «Айжан ананы қалай істейді», «Айжан, мынаған не болған», «Айжан, былай киінсем қалай» деген сөздерсіз елестету мүмкін емес. Кейде мұның бәрінен шаршап кетсең де, өмірде біреуге керек екеніңді сезіну сені бақытты қылады. Иә, менің өмірімдегі ең жақын достарым да, тіренішім де осылар...