Продовжи цю історію
Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї
верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та
непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство
всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь недалечко по корі
всохлого дерева. Не клювало, бо в дощ риба залягає на дні й
спить. Арсен прикрив голову та плечі лантухом, який завжди
носив з собою про дощ, і дивився на воду. По ній густо
витанцьовували дощові спичаки й здіймалися великі прозорі
бульбахи. Дивився, дивився Арсен на той танок дощу по річці
та незчувся, коли й заснув.
А тут летіла бушля — велика довгонога і довгошия птаха, що
любить ховатися попід очеретом та лепешкою й вичікувати,
доки мимо пливтиме рибинка: то вже вона її неодмінно
втопить своїм зубатим дзьобом. Покружляла бушля над
Арсеном, а він і не зворухнеться, бо спить, — подумала,
напевне, що то пень, та й сіла йому на голову. Сіла,
учепилась кігтями в лантушину й теж задрімала під кущем.
Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен у човні, бушля — на Арсенові.
От уже й сонце крізь хмари проглянуло, і дощик ущух, і птахи знову
заспівали, а вони сплять — розморило на дощ обох.
Першою прокинулася бушля. Кліпнула очима, звелася на ноги і... збудила
Арсена. Хотів був старий підняти голову — несила, важке щось тисне її вниз.
Тільки ворухнув рукою, щоб помацати, що воно за диво, а бушля як
закричить:
К-а-а-й...— мов людина.
Ударила крильми діда по вухах, раз і вдруге — не зніметься, бо кігті в
лантушині заплуталися. Аж похолов од страху Арсен. Та й собі в крик:
— Рят-у-у-йте-ж-бо-що-воно-за-лиха-година!
Бушля кричить, і Арсен кричить. А довкіл, ні в лісі, ні на річці, ані лялечки,
тільки луна котиться.
Нарешті бушля таки злетіла, хоч і подряпала кігтями дідову голову.
Побачивши птаху, що метнулася від нього понад водою, Арсен отямився,
поторкав руками здряпану голову й сказав:
— Я тобі пеньок, чи що? — І заходився мотати вудки.
А дома не втримався, розказав бабі про свою пригоду з
бушлею. Посміялися вдвох, та й годі. І, може, пригоду цю й
забули б, якби Арсениха не переповіла її сусідці, а сусідка —
своїй сусідці... Доки все село взнало.
Тепер, як іде Арсен вудити, рибалки гукають йому з-під круч:
— Поспішайте, діду, поспішайте, бо ондечки над вашою вербою
вже бушля кружляє... Жде!
— Ану ж, діду, розкажіть, як ви з бушлею кричали!.. Арсен і не
сердиться. Усміхнеться хіба та й скаже:
— Отак і кричали: вона по-своєму, а я по-своєму.
Відтоді й по сей день Арсена звуть у селі не інакше, як Бушля.
Начало сравнительно общепризнанной истории скифов и Скифии — VIII век до н. э., возвращение основных сил скифов в Северное Причерноморье, где до этого веками правили киммерийцы. Киммерийцы вытеснены скифами из Северного Причерноморья к VII веку до н. э. в Малую Азию. В 70-х годах VII века до н. э. скифы вторгались в Мидию, Сирию, Палестину и, по характеристике Геродота, «господствовали» в Передней Азии, где создали Скифское Царство — Ишкуза, но к началу VI века до н. э. были вытеснены оттуда. Следы пребывания скифов отмечены и на Северном Кавказе.
Тесные отношения с рабовладельческими городами Северного Причерноморья, интенсивная торговля скифов скотом, хлебом, мехами и рабами усиливали процесс классообразования в скифском обществе. Известно о существовании у скифов союза племён, который постепенно приобретал черты своеобразного государства раннерабовладельческого типа во главе с царём. Власть царя была наследственной и обожествлялась. Она ограничивалась союзным советом и народным собранием. Происходило выделение военной аристократии, воинов и жреческой Политическому сплочению скифов их война с персидским царём Дарием I в 512 году до н. э. — во главе скифов были три царя: Иданфирс, Скопас и Таксакис. На рубеже V—IV веков до н. э. скифы активизировались на юго-западных рубежах Скифии. Экспансия во Фракию усилилась при царе Атее, вероятно, объединившим Скифию под своим началом[46]. Это вызвало войну с македонским царём Филиппом II. Однако о том, что Филипп перешёл Дунай во время похода на Атея, Юстин не сообщает, а говорит, что Филипп отправил вперёд послов, с тем чтобы те сообщили Атею, что он направляется к устью Истра (совр. Дунай) воздвигнуть статую Геркулесу[47]. Исходя из этих сообщений, во о том, какими территориями владел Атей, остаётся дискуссионным
"Композиция", "сюжет" - әдеби терминдердің ең көп қолданылатыны және сонымен бірге олардың мазмұны бойынша ең аз анықталғандардың бірі. Әр түрлі сыни, әдеби және әдістемелік еңбектердің авторлары кейде әртүрлі мазмұнға ие болады және, әрине, бұл теориялық шатасушылық мектепте әдебиетті оқытуды қиындатады. Ереже бойынша, композиция сұрақтары бойынша жазушылардың барлығы "композиция" деп шығарманың "құрылысы" деп түсіну керек, бірақ осы және басқа тұжырымдамаға қандай мазмұн салу керек-бұл сұраққа біздің әдебиеттануымыз әлі толық жауап берген жоқ.Сонымен, "композиция" және "сюжет"сияқты ұғымдардың арақатынасы туралы ғылым үшін әлі де қажетті түсінік жоқ.
Объяснение: