В этом произведении норвежской писательницы Марии Парр, рассказывается о мальчике Тилле, полное имя которого Теобальд Родрик Даниельсен Уттергорд. Он живёт в бухте Щепки-Матильды вместе с дедушкой и бабушкой, которую называет баба-тётя.
Ещё Тилле дружит с одноклассницей и непоседой Лене Лид, которая мечтает, чтобы у неё был папа.
Лене и Тилле большие затейники, они то строят канатную дорогу, то дают объявление в газету "Возьмём папу в хорошие руки", то едут играть на флейте, чтобы заработать на новый мяч.
Однажды, они даже задумали строить Ноев ковчег и в дядин катер стянули всякую живность. Но их постигла неудача: корова сорвалась в воду.
Некоторые взрослые тоже ведут себя, как дети. Дед, вопреки маминым запретам, катает детей детей в ящике на мопеде, а его сестра баба-тётя вяжет на спицах и печёт самые вкусные на свете вафли.
Однажды, в бреду во время болезни, Лене привиделось появление папы. Но это оказался доктор, вызванный мамой. Когда доктор и мама влюбились друг в друга, Тилле стал думать, что у Лене скоро появится отец. В это время, у Тилле умирает бабушка, которая пекла такие вкусные вафли. Когда Тилле узнаёт, что Лене с мамой собирается уехать из города, ему становится совсем грустно. Но Лене сбегает из города и Тилле прячет её в сарае.
После того, как дети получили травмы, скатившись с горы на санках и выздоровели, мама Тилле договорилась с мамой Лене, что дети поживут вместе и все были счастливы.
Мне понравилось это произведение это произведение тем, что дети научились дружить и договариваться со взрослыми, что пошло всем на пользу.
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
В этом произведении норвежской писательницы Марии Парр, рассказывается о мальчике Тилле, полное имя которого Теобальд Родрик Даниельсен Уттергорд. Он живёт в бухте Щепки-Матильды вместе с дедушкой и бабушкой, которую называет баба-тётя.
Ещё Тилле дружит с одноклассницей и непоседой Лене Лид, которая мечтает, чтобы у неё был папа.
Лене и Тилле большие затейники, они то строят канатную дорогу, то дают объявление в газету "Возьмём папу в хорошие руки", то едут играть на флейте, чтобы заработать на новый мяч.
Однажды, они даже задумали строить Ноев ковчег и в дядин катер стянули всякую живность. Но их постигла неудача: корова сорвалась в воду.
Некоторые взрослые тоже ведут себя, как дети. Дед, вопреки маминым запретам, катает детей детей в ящике на мопеде, а его сестра баба-тётя вяжет на спицах и печёт самые вкусные на свете вафли.
Однажды, в бреду во время болезни, Лене привиделось появление папы. Но это оказался доктор, вызванный мамой. Когда доктор и мама влюбились друг в друга, Тилле стал думать, что у Лене скоро появится отец. В это время, у Тилле умирает бабушка, которая пекла такие вкусные вафли. Когда Тилле узнаёт, что Лене с мамой собирается уехать из города, ему становится совсем грустно. Но Лене сбегает из города и Тилле прячет её в сарае.
После того, как дети получили травмы, скатившись с горы на санках и выздоровели, мама Тилле договорилась с мамой Лене, что дети поживут вместе и все были счастливы.
Мне понравилось это произведение это произведение тем, что дети научились дружить и договариваться со взрослыми, что пошло всем на пользу.
Объяснение:
Объяснение:
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Зміст