Цель и критерий прогресса, по М. Бакунину, — постоянное возрастание свободы личности. Отсюда он делает вывод, что прогрессивны любые действия, расчищающие путь этой свободе. Она (свобода) не должна нарушаться никакими государственными институтами. Тем не менее свобода у него носила “всецело социальный характер”, так как она могла осуществиться “только через общество” при самом строгом равенстве и солидарности каждого со всеми.Общество Бакунин рассматривал как “социальное тело”, обладающее определенной “структурой” (классы), также развивающееся в соответствии с естественными законами. Социология у него выступает как наука о законах, “управляющих развитием человеческого общества”. В социологии Бакунин видел венец позитивной философии, в которую включена “вся наука о человечестве и мире” — антропология, психология, логика, мораль, социальная экономика, политика, эстетика, теология и метафизика[3].
Обществу как высшей ступени развития мира он противопоставлял государство, созданное, как считает ученый, богатым меньшинством для господства над большинством. Человек, по мнению Бакунина, всегда боролся и борется с государством, подавляющим народ, так как государство обрекает большинство на нищету и угнетение, выступает как сила для завоевания других народов[4]. Действительные интересы угнетенного большинства заключаются в разрушении государства. На это должен быть направлен “справедливый бунт свободы” угнетенного большинства. Социолог считал, что всякая власть опасна: она развращает как подчиненных, так и правителей. Поэтому центральной теоретической проблемой социологии (и центральной проблемой практики революционной борьбы) является проблема уничтожения государства как силы, подавляющей свободу личности. Возможность уничтожить основные препятствия на пути свободы — государство и религию, освящающую власть — Бакунин видел в присущей человеку мыслить и потребности бороться: разум преодолеет религию, а бунт разрушит государство.В теории социализма и федерализма Бакунин развил идеи Прудона о том, что социализм как общественный строй должен быть основан на личной и коллективной свободе. В нем будут действовать свободные ассоциации производителей. При социализме не должно быть никакой правительственной регламентации. Отношения между людьми, ассоциациями и другими субъектами общества строятся на принципах федерализма, т. е. их свободного и равноправного союза. По его мнению, социалист-анархист естественен, патриотичен, всегда очень человечен, живет для себя и в то же время служит всему обществу. Бакунин резко критикует “государственный социализм” Сен-Симона и его последователей. “Государственный социализм”, по его мнению, жестко деспотичен. Он не удовлетворить потребности и стремления большинства людей. Социализм, как утверждал Бакунин, обеспечивает материальные и духовные средства для свободного и всестороннего развития. Кропоткин Петр Александрович (1842-1921) — русский социолог, путешественник, идеолог анархизма. Кропоткин — крупнейший теоретик анархизма после М. А. Бакунина, воспринявший основные положения его социально-политической концепции. Он отрицал государство, политическую борьбу, ратовал за анархо-коммунистическую федерацию, которая должна заменить уничтоженное в ходе революции государство. Кропоткин длинный и противоречивый путь к признанию и дальнейшему развитию идей анархизма. Он стал революционером, повинуясь неформальному образу жизни молодежи того времени — нигилизму, который отрицал условности культурной жизни. Человек, причисливший себя к нигилистам, должен был, как писал Кропоткин, признавать “только один авторитет — разум”, порвать с религией и прочими “суевериями отцов” и идти в народ, чтобы “жить его жизнью”. Кропоткин примкнул к анархизму в период революции 1905—1907 гг. В его учении обозначались:
1) анархо-коммунизм — самое радикальное течение, ратовавшее исключительно за радикальные насильственные действия против буржуазии (подразделявшееся, в свою очередь, на “безмотивных террористов”, исповедующих тотальный террор против буржуазного сословия как такового, и анархистов-“коммунаров”, призывавших помимо террора к организации широкого повстанческого движения);
2) анархо-синдикализм, выступавший предпочтительно за легальные методы борьбы за освобождение труда от капитала;
3) анархо-индивидуализм, исповедующий абсолютную свободу личности как “исходную точку и конечный идеал” (его разновидностью был “мистический анархизм”, которым увлекались крупнейшие русские писатели Серебряного века: Вячеслав Иванов, Александр Блок, Валерий Брюсов и некоторые другие).
Геракл задушив величезного немейського лева, який був народжений чудовиськами Тифоном і Єхидною і справляв спустошення в Арголиде. Стріли Геракла відскочили від товстої шкури лева, але герой оглушив звіра палицею і задушив руками. У пам’ять цього першого свого подвигу Геракл заснував Немейские ігри, які святкувалися на стародавньому Пелопоннесі раз на два роки. (Детальніше – див. В окремій статті Перший подвиг Геракла – Немейский лев.)
Другий подвиг Геракла (короткий зміст)
Геракл убив лернейську гідру – чудовисько з тілом змії і 9 головами дракона, яке виповзало з болота поблизу міста Лерни, вбивало людей і знищувало цілі стада. На місці кожної відрубаної героєм голови гідри виростали дві нові, поки помічник Геракла, Іолай, що не почав припікати гідрі шиї палаючими стовбурами дерев. Він же вбив і гігантського раку, який виліз з болота на до гідрі. У отруйної жовчі лернейской гідри Геракл вимочив свої стріли, зробивши їх смертельними. (Детальніше – див. В окремій статті Другий подвиг Геракла – Лернейська гідра.)
Стімфалійські птахи нападали на людей і худобу, розриваючи їх мідними кігтями і дзьобами. Крім того, вони кидали з висоти, як стріли, вбивчі бронзові пір’я. Богиня Афіна дала Гераклові два тимпана, звуками яких він сполохав птахів. Коли ті зграєю злетіли вгору, Геракл перестріляв частина їх з лука, а решта в жаху відлетіли до берегів Понта Евксинського (Чорного моря) і більше вже не повернулися до Греції. (Детальніше – див. В окремій статті Третій подвиг Геракла – Стімфалійські птахи.)
Четвертий подвиг Геракла (короткий зміст)
Керинейська лань із золотими рогами і мідними ногами, послана в покарання людям богинею Артемідою, ніколи не знаючи втоми, носилася по Аркадії і спустошувала поля. Геракл переслідував лань бігом цілий рік, досягнувши в гонитві за нею витоків Істра (Дунаю) на крайній півночі і потім повернувшись назад в Елладу. Тут Геракл поранив лань стрілою в ногу, зловив її і приніс живий до Еврісфея в Мікени. (Детальніше – див. В окремій статті Четвертий подвиг Геракла – Керинейська лань.)
П’ятий подвиг Геракла (короткий зміст)
Володів дивовижною силою Ерімантський кабан наводив жах на всі околиці. По дорозі на бій з ним Геракл відвідав свого друга, кентавра Тола. Той пригостив героя вином, розсердившись цим решти кентаврів, так як вино належало їм усім, а не одному Фолу. Кентаври кинулись на Геракла, але він стрільбою з лука примусив напали ховатися у кентавра Хірона. Переслідуючи кентаврів, Геракл увірвався в печеру Хірона і випадково вбив стрілою цього мудрого героя багатьох грецьких міфів. Знайшовши Ерімантський кабана, Геракл загнав його в глибокий сніг, і той загруз там. Герой відніс пов’язаного вепра в Мікени, де переляканий Еврисфей при вигляді цього чудовиська сховався в великий глек.
Шостий подвиг Геракла (короткий зміст)
Цар Еліди Авгий, син бога сонця Геліоса, отримав від батька численні стада білих і червоних биків. Його величезний обори не очищати 30 років. Геракл запропонував Авгію очистити стійло за день, попросивши натомість десяту частину його стад. Вважаючи, що герой не впорається з роботою за одну добу, Авгий погодився. Геракл перегородив греблею річки Алфей і Пенею і відвів їх воду на обори Авгия – весь гній був змитий з нього за день.
Жадібний Авгий не віддав Гераклові обіцяної плати за роботу. Через кілька років, вже звільнившись від служби в Еврісфея, Геракл зібрав військо, розбив Авгия і вбив його. Після цієї перемоги Геракл заснував в Еліді, у міста Піси, знамениті Олімпійські ігри.
Сьомий подвиг Геракла (короткий зміст)
Бог Посейдон дав критському цар Миносу прекрасного бика для принесення себе в жертву. Але Мінос залишив чудесного бика в своєму стаді, а в жертву Посейдону приніс іншого. Розгніваний бог наслав на бика сказ: він став носитися по всьому Криту, знищуючи все по дорозі. Геракл зловив бика, приборкав і переплив на його спині по морю з Криту на Пелопоннес. Еврісфей наказав випустити бика. Той, знову оскаженівши, кинувся від Мікен на північ, де його вбив в Аттиці афінський герой Тесей.
Восьмий подвиг Геракла (короткий зміст)
Фракийский цар Діомед володів кіньми чудової краси і сили, яких можна було утримати в стійлі лише залізними ланцюгами. Діомед годував коней людським м’ясом, вбиваючи приходили до нього чужинців. Геракл силою відвів коней і розгромив в бою кинувся в погоню Диомеда. Коні ж за цей час розтерзали супутника Геракла, Абдера, який сторожив їх на кораблях.Гесперид – передостаннім.
Объяснение:
Цель и критерий прогресса, по М. Бакунину, — постоянное возрастание свободы личности. Отсюда он делает вывод, что прогрессивны любые действия, расчищающие путь этой свободе. Она (свобода) не должна нарушаться никакими государственными институтами. Тем не менее свобода у него носила “всецело социальный характер”, так как она могла осуществиться “только через общество” при самом строгом равенстве и солидарности каждого со всеми.Общество Бакунин рассматривал как “социальное тело”, обладающее определенной “структурой” (классы), также развивающееся в соответствии с естественными законами. Социология у него выступает как наука о законах, “управляющих развитием человеческого общества”. В социологии Бакунин видел венец позитивной философии, в которую включена “вся наука о человечестве и мире” — антропология, психология, логика, мораль, социальная экономика, политика, эстетика, теология и метафизика[3].
Обществу как высшей ступени развития мира он противопоставлял государство, созданное, как считает ученый, богатым меньшинством для господства над большинством. Человек, по мнению Бакунина, всегда боролся и борется с государством, подавляющим народ, так как государство обрекает большинство на нищету и угнетение, выступает как сила для завоевания других народов[4]. Действительные интересы угнетенного большинства заключаются в разрушении государства. На это должен быть направлен “справедливый бунт свободы” угнетенного большинства. Социолог считал, что всякая власть опасна: она развращает как подчиненных, так и правителей. Поэтому центральной теоретической проблемой социологии (и центральной проблемой практики революционной борьбы) является проблема уничтожения государства как силы, подавляющей свободу личности. Возможность уничтожить основные препятствия на пути свободы — государство и религию, освящающую власть — Бакунин видел в присущей человеку мыслить и потребности бороться: разум преодолеет религию, а бунт разрушит государство.В теории социализма и федерализма Бакунин развил идеи Прудона о том, что социализм как общественный строй должен быть основан на личной и коллективной свободе. В нем будут действовать свободные ассоциации производителей. При социализме не должно быть никакой правительственной регламентации. Отношения между людьми, ассоциациями и другими субъектами общества строятся на принципах федерализма, т. е. их свободного и равноправного союза. По его мнению, социалист-анархист естественен, патриотичен, всегда очень человечен, живет для себя и в то же время служит всему обществу. Бакунин резко критикует “государственный социализм” Сен-Симона и его последователей. “Государственный социализм”, по его мнению, жестко деспотичен. Он не удовлетворить потребности и стремления большинства людей. Социализм, как утверждал Бакунин, обеспечивает материальные и духовные средства для свободного и всестороннего развития. Кропоткин Петр Александрович (1842-1921) — русский социолог, путешественник, идеолог анархизма. Кропоткин — крупнейший теоретик анархизма после М. А. Бакунина, воспринявший основные положения его социально-политической концепции. Он отрицал государство, политическую борьбу, ратовал за анархо-коммунистическую федерацию, которая должна заменить уничтоженное в ходе революции государство. Кропоткин длинный и противоречивый путь к признанию и дальнейшему развитию идей анархизма. Он стал революционером, повинуясь неформальному образу жизни молодежи того времени — нигилизму, который отрицал условности культурной жизни. Человек, причисливший себя к нигилистам, должен был, как писал Кропоткин, признавать “только один авторитет — разум”, порвать с религией и прочими “суевериями отцов” и идти в народ, чтобы “жить его жизнью”. Кропоткин примкнул к анархизму в период революции 1905—1907 гг. В его учении обозначались:
1) анархо-коммунизм — самое радикальное течение, ратовавшее исключительно за радикальные насильственные действия против буржуазии (подразделявшееся, в свою очередь, на “безмотивных террористов”, исповедующих тотальный террор против буржуазного сословия как такового, и анархистов-“коммунаров”, призывавших помимо террора к организации широкого повстанческого движения);
2) анархо-синдикализм, выступавший предпочтительно за легальные методы борьбы за освобождение труда от капитала;
3) анархо-индивидуализм, исповедующий абсолютную свободу личности как “исходную точку и конечный идеал” (его разновидностью был “мистический анархизм”, которым увлекались крупнейшие русские писатели Серебряного века: Вячеслав Иванов, Александр Блок, Валерий Брюсов и некоторые другие).
Відповідь:
Перший подвиг Геракла (короткий зміст)
Геракл задушив величезного немейського лева, який був народжений чудовиськами Тифоном і Єхидною і справляв спустошення в Арголиде. Стріли Геракла відскочили від товстої шкури лева, але герой оглушив звіра палицею і задушив руками. У пам’ять цього першого свого подвигу Геракл заснував Немейские ігри, які святкувалися на стародавньому Пелопоннесі раз на два роки. (Детальніше – див. В окремій статті Перший подвиг Геракла – Немейский лев.)
Другий подвиг Геракла (короткий зміст)
Геракл убив лернейську гідру – чудовисько з тілом змії і 9 головами дракона, яке виповзало з болота поблизу міста Лерни, вбивало людей і знищувало цілі стада. На місці кожної відрубаної героєм голови гідри виростали дві нові, поки помічник Геракла, Іолай, що не почав припікати гідрі шиї палаючими стовбурами дерев. Він же вбив і гігантського раку, який виліз з болота на до гідрі. У отруйної жовчі лернейской гідри Геракл вимочив свої стріли, зробивши їх смертельними. (Детальніше – див. В окремій статті Другий подвиг Геракла – Лернейська гідра.)
Стімфалійські птахи нападали на людей і худобу, розриваючи їх мідними кігтями і дзьобами. Крім того, вони кидали з висоти, як стріли, вбивчі бронзові пір’я. Богиня Афіна дала Гераклові два тимпана, звуками яких він сполохав птахів. Коли ті зграєю злетіли вгору, Геракл перестріляв частина їх з лука, а решта в жаху відлетіли до берегів Понта Евксинського (Чорного моря) і більше вже не повернулися до Греції. (Детальніше – див. В окремій статті Третій подвиг Геракла – Стімфалійські птахи.)
Четвертий подвиг Геракла (короткий зміст)
Керинейська лань із золотими рогами і мідними ногами, послана в покарання людям богинею Артемідою, ніколи не знаючи втоми, носилася по Аркадії і спустошувала поля. Геракл переслідував лань бігом цілий рік, досягнувши в гонитві за нею витоків Істра (Дунаю) на крайній півночі і потім повернувшись назад в Елладу. Тут Геракл поранив лань стрілою в ногу, зловив її і приніс живий до Еврісфея в Мікени. (Детальніше – див. В окремій статті Четвертий подвиг Геракла – Керинейська лань.)
П’ятий подвиг Геракла (короткий зміст)
Володів дивовижною силою Ерімантський кабан наводив жах на всі околиці. По дорозі на бій з ним Геракл відвідав свого друга, кентавра Тола. Той пригостив героя вином, розсердившись цим решти кентаврів, так як вино належало їм усім, а не одному Фолу. Кентаври кинулись на Геракла, але він стрільбою з лука примусив напали ховатися у кентавра Хірона. Переслідуючи кентаврів, Геракл увірвався в печеру Хірона і випадково вбив стрілою цього мудрого героя багатьох грецьких міфів. Знайшовши Ерімантський кабана, Геракл загнав його в глибокий сніг, і той загруз там. Герой відніс пов’язаного вепра в Мікени, де переляканий Еврисфей при вигляді цього чудовиська сховався в великий глек.
Шостий подвиг Геракла (короткий зміст)
Цар Еліди Авгий, син бога сонця Геліоса, отримав від батька численні стада білих і червоних биків. Його величезний обори не очищати 30 років. Геракл запропонував Авгію очистити стійло за день, попросивши натомість десяту частину його стад. Вважаючи, що герой не впорається з роботою за одну добу, Авгий погодився. Геракл перегородив греблею річки Алфей і Пенею і відвів їх воду на обори Авгия – весь гній був змитий з нього за день.
Жадібний Авгий не віддав Гераклові обіцяної плати за роботу. Через кілька років, вже звільнившись від служби в Еврісфея, Геракл зібрав військо, розбив Авгия і вбив його. Після цієї перемоги Геракл заснував в Еліді, у міста Піси, знамениті Олімпійські ігри.
Сьомий подвиг Геракла (короткий зміст)
Бог Посейдон дав критському цар Миносу прекрасного бика для принесення себе в жертву. Але Мінос залишив чудесного бика в своєму стаді, а в жертву Посейдону приніс іншого. Розгніваний бог наслав на бика сказ: він став носитися по всьому Криту, знищуючи все по дорозі. Геракл зловив бика, приборкав і переплив на його спині по морю з Криту на Пелопоннес. Еврісфей наказав випустити бика. Той, знову оскаженівши, кинувся від Мікен на північ, де його вбив в Аттиці афінський герой Тесей.
Восьмий подвиг Геракла (короткий зміст)
Фракийский цар Діомед володів кіньми чудової краси і сили, яких можна було утримати в стійлі лише залізними ланцюгами. Діомед годував коней людським м’ясом, вбиваючи приходили до нього чужинців. Геракл силою відвів коней і розгромив в бою кинувся в погоню Диомеда. Коні ж за цей час розтерзали супутника Геракла, Абдера, який сторожив їх на кораблях.Гесперид – передостаннім.