11.Проаналізуйте джерело історичної інформації і дайте відповіді на запитання. "Трьома речами підкорює собі Рим усе: насиллям, хитрістю і лицемірством. Три речі винайдено, щоб вичавлювати золото з чужих країн: торгівля індульгенціями, вигадана війна з турками і влада папських легатів у варварських землях... Трьох речей бажає кожен у Римі: коротких молитов, доброго золота, життя, повного насолоди..." (3 памфлету німецького гуманіста У. фон Гуттена “Вадиск, або Римська тріада".)
1) Кого й чому критикує автор памфлету? 2) Яким було становище католицької церкви у Німеччині напередодні Реформації?
3) Охарактеризуйте роль німецьких гуманістів у формуванні передумов Реформації в країні.
Заповіт Ярослава Мудрого. Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. Передчуваючи наближення смерті, він усвідомлював неминучість наступної боротьби за владу між своїми синами й спробував цьому запобігти. Ярослав Мудрий склав заповіт, у якому закликав синів жити в мирі та злагоді й установив нову систему успадкування князівських престолів. В основу запропонованої Ярославом Мудрим нової системи управління та успадкування князівств було покладено принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Територія Київської держави поділялася на окремі володіння — уділи. Сини Ярослава повинні були князювати в них за принципом родового старшинства, передаючи владу від старшого брата до наступного за віком, що спричиняло переміщення всіх князів з одного володіння до іншого. Унаслідок цього, за задумом Ярослава, кожен князь мав можливість із часом стати великим князем київським мирним шляхом. Ще за свого життя Ярослав заповідав київські землі старшому синові Ізяславу, чернігівські — Святославові, переяславські — Всеволодові, Володимирсько-Волинські — Ігореві, Смоленські — В’ячеславові.
Нова форма державного правління повинна була зберегти єдність Київської Русі й мирний шлях передачі влади.
2. Київська держава за синів Ярослава Мудрого. За заповітом Ярослава Мудрого великим київським князем мав стати його старший син Ізяслав. Однак після смерті батька брати Святослав і Всеволод не визнали Ізяслава верховним володарем Київської держави. Міста і землі, які заповів їм батько, Ярославичі вважали своїми особистими спадковими володіннями — вотчинами. Мабуть, саме тому Ізяславові довелося погодитися на спільне з братами правління державою. Період 1054—1073 рр. в історії Київської Русі називають добою тріумвірату — співправління Ізяслава, Святослава та Всеволода.
Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Молодших братів Ігоря та В’ячеслава вони усунули від державних справ і привласнили після смерті останні їхні володіння. Це викликало обурення серед молодших Ярославичів й заклало підґрунтя майбутніх усобиць. Позбавлені влади князі на Русі дістали назву ізгої. Саме вони стали вагомим чинником подальшої міжусобної боротьби.
У період правління старших Ярославичів починається новий етап боротьби з кочовиками на південних кордонах Русі. У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочовиків-торків, яка з’явилася на південних кордонах Русі, і розгромили її. Однак цей успіх був затьмарений подальшими подіями.
Перша сутичка між старшими Ярославичами та обділеними ними родичами відбулася 1064 р. Захоплені цією боротьбою тріумвіри не змогли своєчасно організувати відсіч новим ордам кочовиків-половців (кипчаків). Уперше про появу половців на кордонах Русі в літописі згадується під 1055 р. Половці, здійснюючи свої набіги, мали відмінну від своїх попередників тактику. Вони намагалися уникати прямих сутичок. Їхньою головною метою було захоплення невільників, яких потім продавали в країни Близького і Середнього Сходу. Половці нападали зненацька і, захопивши полонених, швидко зникали в степу.
I. Причинно-следственные связи
А. Причины Крымской войны
Вынесение Крымской войны как самостоятельного тематического
блока курса истории объясняется наглядно проявленным в ней
историческим противостоянием России и Европы. Никогда ранее русскоевропейские противоречия не обнаруживались столь определенно.
Крымская война была войной цивилизационной. В ней нашли отражение
наиболее актуальные проблемы внешнеполитической стратегии России,
не утратившее своего значения и в 21 веке. С другой стороны, Крымская война обнаружила характерные внутренние противоречия развития России. Новый этап российской модернизации был во многом обусловлен моральным потрясением, вызванным поражением в конфликте.1 Причины Крымской войны иногда увязывают с «восточным вопросом». Но это не вполне правомерно. Главным в ней был вопрос не о разделе османских владений, а о гегемонии в Европе.
«Восточный вопрос» как традиционный узел европейских противоречий стал катализатором войны.
«Восточный вопрос» как явление в системе международных отношений берет начало в XVIII веке с упадком некогда мощной Османской империи и развитием центробежных процессов внутри нее.
Объяснение: