3 Прочитайте уривок зі статті М. Ф. Котляра «Володимир Святославич» і виконайте завдання. «Язичницька релігія не забезпечувала підтримки державній владі... Тому
Володимир Святославич у середині 980-х рр. почав схилятися до запровадження на Русі
християнства, служителі якого були вірними слугами государів і провідниками їхньої
політики... »
У цитованому уривку історик указав на:
А) результат запровадження християнства;
Б) привід до запровадження християнства;
В) причину запровадження християнства,
Г) наслідки запровадження християнства.
Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике Князівство Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформувалися лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок поразки в Ливонській війні (1558–1583 pp.) від Московської держави. Передумови Люблінської унії:
• Глибока криза Великого Князівства Литовського, зумовлена поразками в московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало правлячі кола Литви на пошук реального союзника.
• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки.
• Українська сторона сподівалась, що об'єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.
• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта.
• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини, сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше товарного хліба, що експортувався на захід.
• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і місцевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська
Олександр Македонський ( 356 — 324 роки до н.е.) — македонський цар, великий полководець, засновник Македонської імперії, більш відомий на заході як Олександр Великий. Народився Олександр Македонський восени 356 року до н. е. в столиці Древньої Македонії — місті Пелла. З самого дитинства в біографії Македонського проходило навчання політиці, дипломатії, військовій майстерності. Він навчався у кращих умів того часу — Лисимаха, Аристотеля. Захоплювався філософією, літературою. Уже в 16 — річному віці приміряв на себе роль царя, а пізніше — полководця. Після вбивства царя Македонії в 336 році до н. е. Олександр був проголошений правителем. Першими діями Македонського на такому високому державному посту стали скасування податків, розправа з ворогами батька, підтвердження союзу з Грецією. Після придушення повстання в Греції Олександр Македонський почав обмірковувати війну з Персією. Потім, якщо розглядати коротку біографію Олександра Македонського, пішли військові дії в союзі з греками, франкійцями проти персів. У битві поблизу Трої багато поселень відкрили свої ворота великому полководцеві. Незабаром йому підкорилася майже вся Мала Азія, а потім Єгипет. Там Македонський заснував Олександрію. У 331 році до н. е. сталася наступна найважливіша битва з персами при Гавгамелах, в ході якої перси були розгромлені. Олександр підкорив Вавилон, Сузу, Персеполь. У 329 році до н. е., коли цар Дарій був убитий, Олександр став правителем Перської імперії. Ставши царем Азії, піддавався неодноразовим змовам. У 329-327 роках до н. е. воював в Середній Азії — Согдеане, Бактриї. Олександр в ті роки здобув перемогу над скіфами, одружився на бактрийскою княжною Роксан і вирушив у похід в Індію. Додому полководець повернувся лише влітку 325 року до н.е. Період воєн закінчився, цар зайнявся управлінням підкорених земель. Він провів кілька реформ, в основному військових. З лютого 323 року до н. е. Олександр зупинився в Вавилоні і почав планувати нові військові походи на арабські племена, а далі — на Карфаген. Він збирав війська, готував флот і будував канали. Але за кілька днів до походу Олександр захворів, а 10 червня 323 року до н. е. помер у Вавилоні від сильної лихоманки. Істориками досі не встановлена точна причина смерті великого полководця. Деякі вважають його смерть природною, інші висувають версії про малярії або рак, треті — про отруєння медичним препаратом. Після смерті Олександра його велика імперія розпалася, почалися війни за владу серед його полководців