1. У Ивана Грозного было три сына. Первый (Иван) умер в 1581 году (одна версия - болезнь, что более вероятно, вторая - его убил отец). Второй (Фёдор) был слабым на голову и физически. Третий и самый младший (Дмитрий) погиб в 1591 году в Угличе (по одной из версий убит). Фёдор Иванович правил в 1583-1598 годах и не оставил наследников. Новым царём стал Борис Годунов. Таким образом, династия Рюриковичей прервалась и начался династический кризис, и на престол взошёл "не природный" царь, что дало почву для интриг, слухов и манипуляций. Смерть же Дмитрия Углицкого дало почву для появления во время Смуты Лжедмитриев (I, II), что раскачало государство ещё больше.
2. Иван Грозный оставил после себя разоренное войной и противоречиями государство. Правление Федора на смогло залечить эти раны. Отношения между боярскими кланами и властью и обществом накалились до предела, и народное недовольство вылилось в кучу восстаний, спровоцированные начавшимся из-за засухи в начале 1600-ых годов голодом. Затем умер Борис Годунов и власть крайне ослабела, что позволило Лжедмитрию I занять престол и полякам и шведам вторгнуться под шумок на русские земли.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір.
Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.
1. У Ивана Грозного было три сына. Первый (Иван) умер в 1581 году (одна версия - болезнь, что более вероятно, вторая - его убил отец). Второй (Фёдор) был слабым на голову и физически. Третий и самый младший (Дмитрий) погиб в 1591 году в Угличе (по одной из версий убит). Фёдор Иванович правил в 1583-1598 годах и не оставил наследников. Новым царём стал Борис Годунов. Таким образом, династия Рюриковичей прервалась и начался династический кризис, и на престол взошёл "не природный" царь, что дало почву для интриг, слухов и манипуляций. Смерть же Дмитрия Углицкого дало почву для появления во время Смуты Лжедмитриев (I, II), что раскачало государство ещё больше.
2. Иван Грозный оставил после себя разоренное войной и противоречиями государство. Правление Федора на смогло залечить эти раны. Отношения между боярскими кланами и властью и обществом накалились до предела, и народное недовольство вылилось в кучу восстаний, спровоцированные начавшимся из-за засухи в начале 1600-ых годов голодом. Затем умер Борис Годунов и власть крайне ослабела, что позволило Лжедмитрию I занять престол и полякам и шведам вторгнуться под шумок на русские земли.
Объяснение:
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Олександра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір.
Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Олександром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Олександр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Олександром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духу. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Олександр, очевидно, успадкував від своєї матері.
Объяснение: