Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.
Борьба за свержение золотоордынского ига стала в xiii-xv вв. главной национальной . восстановление страны и ее дальнейшее развитие создали предпосылки для объединения земель. решался вопрос - вокруг какого центра объединятся земли. на лидерство претендовали, прежде всего, тверь и москва. тверское княжество как самостоятельный удел возникло в 1247 г., когда его получил младший брат александра невского - ярослав ярославич. после смерти александра невского ярослав стал великим князем (1263-1272). тверское княжество было тогда сильнейшим на руси. но не ему суждено было возглавить объединительный процесс. в конце хiii - начале xiv в. стремительно возвышается московское княжество. возвышение москвы. москва, которая была до нашествия монголо-татар небольшим пограничным пунктом владимиро-суздальского княжества, в начале xiv в. превращается в важный политический центр того времени. каковы были причины возвышения москвы? москва занимала выгодное центральное положение среди земель. с юга и востока ее прикрывали от ордынских вторжений суздальско-нижегородское и рязанское княжества, с северо-запада - тверское княжество и великий новгород. леса, окружавшие москву, были труднопроходимыми для монголо-татарской конницы. все это вызвало приток населения на земли московского княжества. москва являлась центром развитого ремесла, сельскохозяйственного производства и торговли. она оказалась важным узлом сухопутных и водных путей, служивших как для торговли, так и для военных действий. через москва-реку и реку ока московское княжество имело выход на волгу, а через притоки волги и систему волоков оно было связано с новгородскими землями. возвышение москвы объясняется также целенаправленной, гибкой политикой московских князей, сумевших привлечь на свою сторону не только другие княжества, но и церковь. александр невский завещал москву младшему сыну даниилу. при нем она стала столицей княжества, самого, , захудалого и незавидного на руси. на рубеже xiii и xiv столетий его территория заметно расширяется: в нее включают коломну (1300 г.) и можайск (1303 г.) с их землями, захваченными полками даниила и его сына юрия. по завешанию князя ивана дмитриевича, бездетного внука невского, к москве переходит переяславское княжество. а юрий данилович московский в первой четверти xiv в. уже ведет борьбу за владимирский престол со своим двоюродным дядей михаилом ярославичем тверским. тот получил ханский ярлык в 1304 г. юрий выступает против михаила и, женившись на сестре ордынского хана, становится владимирским великим князем (1318 схватка за власть не окончена - после казни в орде тверского князя михаила, разгромившего крупный татарский отряд, его сын дмитрий добивается своего: он убивает в орде юрия московского (1325 но и дмитрий гибнет в орде. все эти годы на руси царило, по словам летописей, "смятение" - города и села грабили и выжигали ордынские и свои же отряды. наконец, великим князем владимирским стал александр михайлович, брат казненного в орде дмитрия; московским великим князем - иван данилович, брат тоже казненного московского правителя. в 1327 г. в твери вспыхнуло восстание против ордынского баскака чол-хана началось оно на торгу - татарин отобрал лошадь у местного дьякона, и тот призвал на земляков сбежался народ, зазвучал набат собравшись на вече, тверичи вынесли решение о восстании они со всех сторон бросились на насильников и угнетателей, многих перебили. чол-хан и его приближенные укрылись в княжеском дворце, но его подожгли вместе с ордынцами. немногие оставшиеся в живых бежали в орду. иван данилович тут же поспешил к хану узбеку. вернувшись с татарским войском, огнем и мечом по тверским местам. александр михайлович бежал в псков, потом в литву московский князь получил в награду новгород и кострому. владимир же, нижний новгород и городец хан вручил александру васильевичу, князю суздальскому; лишь после его кончины в 1332 г иван получил, наконец, ярлык на владимирское княжение. став правителем "надо всею землею", иван данилович старательно расширял свои земельные владения - прикупал, захватывал. в орде вел себя смиренно и льстиво, не скупился на подарки ханам и ханшам, князьям и мурзам. собирал и отвозил в орду дани и поборы со всей руси, беспощадно выколачивал их с подданных, подавлял всякую попытку протеста. часть собранного, оседала в его кремлевских подвалах. начиная с него, ярлык на владимирское княжение получали, за недолгими исключениями, московские правители. они возглавляли московско-владимирское княжество, одно из самых обширных государств в восточной Европе
Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.
Борьба за свержение золотоордынского ига стала в xiii-xv вв. главной национальной . восстановление страны и ее дальнейшее развитие создали предпосылки для объединения земель. решался вопрос - вокруг какого центра объединятся земли. на лидерство претендовали, прежде всего, тверь и москва. тверское княжество как самостоятельный удел возникло в 1247 г., когда его получил младший брат александра невского - ярослав ярославич. после смерти александра невского ярослав стал великим князем (1263-1272). тверское княжество было тогда сильнейшим на руси. но не ему суждено было возглавить объединительный процесс. в конце хiii - начале xiv в. стремительно возвышается московское княжество. возвышение москвы. москва, которая была до нашествия монголо-татар небольшим пограничным пунктом владимиро-суздальского княжества, в начале xiv в. превращается в важный политический центр того времени. каковы были причины возвышения москвы? москва занимала выгодное центральное положение среди земель. с юга и востока ее прикрывали от ордынских вторжений суздальско-нижегородское и рязанское княжества, с северо-запада - тверское княжество и великий новгород. леса, окружавшие москву, были труднопроходимыми для монголо-татарской конницы. все это вызвало приток населения на земли московского княжества. москва являлась центром развитого ремесла, сельскохозяйственного производства и торговли. она оказалась важным узлом сухопутных и водных путей, служивших как для торговли, так и для военных действий. через москва-реку и реку ока московское княжество имело выход на волгу, а через притоки волги и систему волоков оно было связано с новгородскими землями. возвышение москвы объясняется также целенаправленной, гибкой политикой московских князей, сумевших привлечь на свою сторону не только другие княжества, но и церковь. александр невский завещал москву младшему сыну даниилу. при нем она стала столицей княжества, самого, , захудалого и незавидного на руси. на рубеже xiii и xiv столетий его территория заметно расширяется: в нее включают коломну (1300 г.) и можайск (1303 г.) с их землями, захваченными полками даниила и его сына юрия. по завешанию князя ивана дмитриевича, бездетного внука невского, к москве переходит переяславское княжество. а юрий данилович московский в первой четверти xiv в. уже ведет борьбу за владимирский престол со своим двоюродным дядей михаилом ярославичем тверским. тот получил ханский ярлык в 1304 г. юрий выступает против михаила и, женившись на сестре ордынского хана, становится владимирским великим князем (1318 схватка за власть не окончена - после казни в орде тверского князя михаила, разгромившего крупный татарский отряд, его сын дмитрий добивается своего: он убивает в орде юрия московского (1325 но и дмитрий гибнет в орде. все эти годы на руси царило, по словам летописей, "смятение" - города и села грабили и выжигали ордынские и свои же отряды. наконец, великим князем владимирским стал александр михайлович, брат казненного в орде дмитрия; московским великим князем - иван данилович, брат тоже казненного московского правителя. в 1327 г. в твери вспыхнуло восстание против ордынского баскака чол-хана началось оно на торгу - татарин отобрал лошадь у местного дьякона, и тот призвал на земляков сбежался народ, зазвучал набат собравшись на вече, тверичи вынесли решение о восстании они со всех сторон бросились на насильников и угнетателей, многих перебили. чол-хан и его приближенные укрылись в княжеском дворце, но его подожгли вместе с ордынцами. немногие оставшиеся в живых бежали в орду. иван данилович тут же поспешил к хану узбеку. вернувшись с татарским войском, огнем и мечом по тверским местам. александр михайлович бежал в псков, потом в литву московский князь получил в награду новгород и кострому. владимир же, нижний новгород и городец хан вручил александру васильевичу, князю суздальскому; лишь после его кончины в 1332 г иван получил, наконец, ярлык на владимирское княжение. став правителем "надо всею землею", иван данилович старательно расширял свои земельные владения - прикупал, захватывал. в орде вел себя смиренно и льстиво, не скупился на подарки ханам и ханшам, князьям и мурзам. собирал и отвозил в орду дани и поборы со всей руси, беспощадно выколачивал их с подданных, подавлял всякую попытку протеста. часть собранного, оседала в его кремлевских подвалах. начиная с него, ярлык на владимирское княжение получали, за недолгими исключениями, московские правители. они возглавляли московско-владимирское княжество, одно из самых обширных государств в восточной Европе