владимиро-суздальское княжество представляло собой княжество, которое также известно, как ростовское княжество, ростово-суздальское. потому, столицей был ростов, а с 1125 годы столицей стала суздаль, с середины 12 века столица – владимир на клязьме. владимиро-суздальскую землю населяли вятичи, угро-финские племена (меря, весь, мурома). расположение княжество пришлось на междуречье волги и оки, а позже земля расширилась на северную двину, устюг и в сторону белого моря, где земля граничила с новгородской республикой. главными владимиро-суздальского княжества были: ростав (с 862 года), суздаль (с 1024 года – восстание волхвов), владимир (с 1108 года – основан мономахом), дмитров (с 1154 года), юрьев-польский, переславль-залесский (с 1152 года, основан юрием долгоруким).
земля была опустошена монголо-татарами в 1238 году и распалась на
отдельные уделы, которые боролись за владимирский престол. в итоге,
владимирский престол достался московским князьям.
культура княжества была в особенности развита при андрее
боголюбском и всеволоде большое гнездо. владимиро-суздальское княжество
отличалась зодчеством, собственной школой зодчества (из белого камня). самый
знаменитый памятник зодчества – успенский собор 1160 года.
общественный строй. структура класса феодалов во владимиро-суздальском княжестве мало чем отличалась от киевской. однако здесь возникает новая категория мелких феодалов - так называемые дети боярские. в xii в. появляется и новый термин - "дворяне". к господствующему классу относилось также духовенство, которое во всех землях периода феодальной раздробленности, и во владимиро-суздальском княжестве в том числе, сохранило свою организацию, строившуюся по церковным уставам первых христианских князей
ця битва мала би стати для руських князів повчальною, утім, історія розпорядилась інакше…
досі не вщухають суперечки не те що про точне, але й про приблизне місце битви. більшість дослідників погоджується на тому, що битва відбулася коло сучасної річки калки в дніпропетровській області. відомо, що після княжої наради в києві галицький князь мстислав удатний умовив київського та чернігівського князів об’єднатись у боротьбі проти орди. місцем збору призначили острів хортиця.
було сформовано три групи: першу київську групу очолив великий князь київський мстислав романович, до неї ввійшли загони його сина всеволода й зятя андрія, князя шумського святослава і князя несвизького юрія. другою чернігово-смоленською групою командував князь чернігівський мстислав святославич, якому підпорядковувалися частини переяславського князя михайла всеволодовича, курського князя олега святославича, князів путивльського та трубчевського.
а третя галицько-волинська група була під головуванням ініціатора походу галицького князя мстислава удатного. до його сил входили дружини волинського князя данила романовича, луцького князя мстислава німого, ізяслава інгваревича й теребовлянського князя ізяслава володимировича. на боці князів були також їхні ситуативні союзники — половці. загальна кількість військ русичів із союзниками, імовірно, не перевищувала 40 тисяч вояків.
не переказуючи подробиць битви, скажемо, що поразка спільних сил русичів і половців була спричинена двома основними факторами: тактично грамотними діями монголо-татарського війська під керівництвом досвідчених полководців джебе та субедея і найголовнішим чинником — неузгодженістю дій руських князів, за що вони й розплатилися сповна. більш ніж 30 князів зустріло тут жахливу смерть: їх накрили і влаштували поверх гучний переможний обід.
цікавою є згадка про руського билинного богатиря альошу поповича, що теж нібито брав участь у цих боях. але особливо вагомим для наступних поколінь виявився порятунок у цій битві князя данила романовича, який багато чого встиг іще зробити за своє життя для україни.
після перемоги на калці монголи вторглися на русь і дійшли до міста святополча південніше києва. дізнавшись про прихід до чернігова володимирських військ на чолі з 14-річним васильком костянтиновичем ростовським, монголи відмовилися від запланованого походу на київ і пішли на волгу, де біля самарської луки зазнали нищівної поразки від волзьких булгар, і повернулися в середню азію. нове масштабне вторгнення в європу монголи почали рівно через 13 років.
владимиро-суздальское княжество представляло собой княжество, которое также известно, как ростовское княжество, ростово-суздальское. потому, столицей был ростов, а с 1125 годы столицей стала суздаль, с середины 12 века столица – владимир на клязьме. владимиро-суздальскую землю населяли вятичи, угро-финские племена (меря, весь, мурома). расположение княжество пришлось на междуречье волги и оки, а позже земля расширилась на северную двину, устюг и в сторону белого моря, где земля граничила с новгородской республикой. главными владимиро-суздальского княжества были: ростав (с 862 года), суздаль (с 1024 года – восстание волхвов), владимир (с 1108 года – основан мономахом), дмитров (с 1154 года), юрьев-польский, переславль-залесский (с 1152 года, основан юрием долгоруким).
земля была опустошена монголо-татарами в 1238 году и распалась на
отдельные уделы, которые боролись за владимирский престол. в итоге,
владимирский престол достался московским князьям.
культура княжества была в особенности развита при андрее
боголюбском и всеволоде большое гнездо. владимиро-суздальское княжество
отличалась зодчеством, собственной школой зодчества (из белого камня). самый
знаменитый памятник зодчества – успенский собор 1160 года.
общественный строй. структура класса феодалов во владимиро-суздальском княжестве мало чем отличалась от киевской. однако здесь возникает новая категория мелких феодалов - так называемые дети боярские. в xii в. появляется и новый термин - "дворяне". к господствующему классу относилось также духовенство, которое во всех землях периода феодальной раздробленности, и во владимиро-суздальском княжестве в том числе, сохранило свою организацию, строившуюся по церковным уставам первых христианских князей
ця битва мала би стати для руських князів повчальною, утім, історія розпорядилась інакше…
досі не вщухають суперечки не те що про точне, але й про приблизне місце битви. більшість дослідників погоджується на тому, що битва відбулася коло сучасної річки калки в дніпропетровській області. відомо, що після княжої наради в києві галицький князь мстислав удатний умовив київського та чернігівського князів об’єднатись у боротьбі проти орди. місцем збору призначили острів хортиця.
було сформовано три групи: першу київську групу очолив великий князь київський мстислав романович, до неї ввійшли загони його сина всеволода й зятя андрія, князя шумського святослава і князя несвизького юрія. другою чернігово-смоленською групою командував князь чернігівський мстислав святославич, якому підпорядковувалися частини переяславського князя михайла всеволодовича, курського князя олега святославича, князів путивльського та трубчевського.
а третя галицько-волинська група була під головуванням ініціатора походу галицького князя мстислава удатного. до його сил входили дружини волинського князя данила романовича, луцького князя мстислава німого, ізяслава інгваревича й теребовлянського князя ізяслава володимировича. на боці князів були також їхні ситуативні союзники — половці. загальна кількість військ русичів із союзниками, імовірно, не перевищувала 40 тисяч вояків.
не переказуючи подробиць битви, скажемо, що поразка спільних сил русичів і половців була спричинена двома основними факторами: тактично грамотними діями монголо-татарського війська під керівництвом досвідчених полководців джебе та субедея і найголовнішим чинником — неузгодженістю дій руських князів, за що вони й розплатилися сповна. більш ніж 30 князів зустріло тут жахливу смерть: їх накрили і влаштували поверх гучний переможний обід.
цікавою є згадка про руського билинного богатиря альошу поповича, що теж нібито брав участь у цих боях. але особливо вагомим для наступних поколінь виявився порятунок у цій битві князя данила романовича, який багато чого встиг іще зробити за своє життя для україни.
після перемоги на калці монголи вторглися на русь і дійшли до міста святополча південніше києва. дізнавшись про прихід до чернігова володимирських військ на чолі з 14-річним васильком костянтиновичем ростовським, монголи відмовилися від запланованого походу на київ і пішли на волгу, де біля самарської луки зазнали нищівної поразки від волзьких булгар, і повернулися в середню азію. нове масштабне вторгнення в європу монголи почали рівно через 13 років.