ответ: индустриализация кыргызстана основывалась на местных минеральных и сырьевых ресурсах и началась в основном с развитием горнодобывающей и перерабатывающей, пищевой и легкой промышленности. она полностью зависела от финансирования из центра, т. к. сама по себе была не рентабельна или низкорентабельна. уже в начале 30-х гг. вводится в строй 41 новое предприятие, а удельный вес всей промышленной продукции составляет 23,5 %. кыргызстан становится аграрно-индустриальным краем.
партия большевиков приняла дальновидное решение создать в 1933-1937 гг. новые опорные базы энергетики, машиностроения, металлодобычи и металлообработки, топлива в восточных районах страны. в связи с этим кыргызстан получил большие дотации из центра в результате к 1938 г. здесь действовало свыше 200 крупных предприятий, удельный вес промышленности в народном хозяйстве поднялся до 45,7% и в 6,5 раза превышал уровень 1913г. (а в крупной промышленности – в 95 раз) . это значительно повысило роль кыргызстана в общесоюзном разделении труда, заметно расширило дорожное строительство развитию связи, созданию новых городов и рабочих поселков. однако высокие темпы индустриализации были достигнуты главным образом за счет безмерной эксплуатации энтузиазма трудящихся и сверхнапряжения сил всего народа, искренне верившего в «светлое будущее» , за счет массовой эмиссии денег, увеличения внутренних займов, продажи водки, ограничения потребления населения, огромного экспорта сырья и сельхозпродуктов. дело доходило до распродажи национальных сокровищ музеев на антикварных рынках европы и америки. но основным путем получения средств для индустриализации стало ограбление деревни, которое велось сначала «перекачки» , то есть неэквивалентного обмена между городом и деревней, а затем и «коллективизацией» , что явилось прямым насилием над селом. сталинский же путь индустриализации встретил противодействие даже в среде большевиков, за что многие из них были объявлены «врагами народа» и уничтожены. индустриализация в кыргызстане ограничивается созданием перерабатывающих предприятий. началось строительство аламединских гэс. коллективизация началась с проведения оседлости кочевников.
Фра́нцузько-росі́йська війна́ 1812 (у російській і почасти українській історіографії — Вітчизня́на війна́ 1812 року (рос. Отечественная война 1812 года), у французькій історіографії — Росі́йська кампа́нія 1812 ро́ку (фр. Campagne de Russie 1812)) — одна з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799—1804) і імперії Наполеона (1804—1814, 1815).
Хронологічно першим (5 квітня 1812 року) в новій антифранцузькій коаліції став оборонний та наступальний союз Росії і Швеції, в якому увійшовши в агресивний раж Олександр гарантував Швеції до в захоплені Норвегії (В.В.Рогінський "Швеція і Росія. Союз 1812 року"). Швеція реально надала велику до Росії тим, що зупинила в Німеччині великі сили французів, причому Велика Британія як і у 1805—1807 роках заплатила за участь шведської сторони у війні 150 тисяч фунтів стерлінгів вже до кінця вересня. Крім того вона відволікла Данію (Данська дивізія була в складі Великої армії). Пізніше до антифранцузької коаліції приєдналася Англія (18 липня підписаний договір в Еребу) і Іспанія (20 липня — договір в Великих Луках), які вже давно воювали проти Франції. Англія вела активну війну з масштабними сухопутними силами і агентами-провокаторами в Іспанії. Також послала в Росію по "ленд-лізу" зброю(десятки тисяч) та воєнних спеціалістів. Також Англія взяла на себе списання всіх російських кредитів в тому числі величезного голландського кредиту 87 мільйонів гульденів. На початку червня, ще до відкриття бойових дій, була досягнута усна домовленість з Австрією, яка навіть дозволила деяким авторам казати, що вона фактично означала "союз Росії з Австрією проти Франції" (Фьодорова Ф., Михайлова Т.). Російсько-пруські відносини пройшли довгий шлях трансформації від союзної воєнної конвенції від 17 жовтня 1811 року до таємних переговорів в період компанії 1812 року (30 листопада 1812 року, генерал І. Д. Л. Йорк заключив Таурогенську конвенцію). Окремою темою є участь в коаліції русько-германського легіону. Росія також могла заключити вигідний договір з Португалією (ВПР том 6, док. 146, 168).
Таким чином з наукової та юридичної точки зору, у 1812 році з Наполеоном воювавне російський народ, а держави-учасниці Шостої антифранцузької коаліції. Вона стала шостою за ліком з 1792 року і тривала у 1813—1814 роках.
Все це було грубим порушенням умов Тільзита.
До нової війни проти Наполеона Олександр I розпочав підготовку з перших днів Тільзитського миру — ще у 1807 році. Воєнний бюджет був збільшений у декілька разів, чим спричинив фінансову кризу.
У висновку: з 1810 року російські війська вже стояли в бойовому розгорненні на кордоні з Герцогством Варшавським, а наполеонівська Велика армія отримала корпусну організацію лише 1 квітня 1812 року (при чому деякі частини — лише у липні і восени, тобто вже під час війни). 16 березня 1810 року російському імператору вже була подана службова записка від Барклая-де-Толлі, в якій наводилися варіанти війни проти [8] Також цьогож року Олександр І вводить новий тариф, який сильно вдарив по французькій торгівлі. Вже 6 січня 1811 року Олександр І в листі до князя Адама Чарторійського повідомляє, що планує незабаром розпочати війну, причому з приєднання Герцогства Варшавського до Росії.
Найважливіша дата, яку ви не зустрінете в російських підручниках історії: 27 і 29 жовтня 1811 року був підписаний ряд указів вищого ступеню, в яких наказувалось готуватися до переходу кордону на Немані й до наступальної операції аж на річці Віслі. Командири цих 5 корпусів — П. І. Багратіон, Д. С. Дохтуров, П. Х. Вітгенштейн, І. Н. Ессен та К. Ф. Багговут. У відповідності зі всіма відомими намірами Олександра розпочати нову війну проти Наполеона в 1810-1811 роках, вищі російські офіцери і генерали взялися готувати доповідні записки з конкретними планами. Сьогодні вчені знають декілька десятків детальних наступальних розробок. Генерал-фельдмаршал І. Ф. Паскевич у своїх спогадах подає інформацію, як ще у 1811 році князь Багратіон пропонував напасти на Польщу поки сили ворога були ще не зібрані. Всі ці матеріали вражають тим, з якою легкістю і кровожерливістю їх автори казали про агресію. Яким російським людям загрожували французькі громадяни і їх правитель!? На превеликий жаль всі ці підготовчі дії були невідомі населенню Росії — тому коли Наполеон гнався за відступаючим російським військом, простий люд міг подумати, що мова йде про напад.
Звичайно всіх перерахованих фактів ви не знайдете в радянських і російських шкільних чи університетських підручниках: в цій майже кримінальні макулатурі питання причин і підготовки війни 1812 року практично тотально сфальсифіковані.
Найбільша битва кампанії, Бородінська, відбулася 7 вересня (26 серпня) 1812 року поблизу села Бородіно (125 км на захід від Москви). Незважаючи на величезні втрати сторін, російські війська були змушені відступити втікаючи, спаливши за собою Москву за наказом імператора Олександра.
ответ: индустриализация кыргызстана основывалась на местных минеральных и сырьевых ресурсах и началась в основном с развитием горнодобывающей и перерабатывающей, пищевой и легкой промышленности. она полностью зависела от финансирования из центра, т. к. сама по себе была не рентабельна или низкорентабельна. уже в начале 30-х гг. вводится в строй 41 новое предприятие, а удельный вес всей промышленной продукции составляет 23,5 %. кыргызстан становится аграрно-индустриальным краем.
партия большевиков приняла дальновидное решение создать в 1933-1937 гг. новые опорные базы энергетики, машиностроения, металлодобычи и металлообработки, топлива в восточных районах страны. в связи с этим кыргызстан получил большие дотации из центра в результате к 1938 г. здесь действовало свыше 200 крупных предприятий, удельный вес промышленности в народном хозяйстве поднялся до 45,7% и в 6,5 раза превышал уровень 1913г. (а в крупной промышленности – в 95 раз) . это значительно повысило роль кыргызстана в общесоюзном разделении труда, заметно расширило дорожное строительство развитию связи, созданию новых городов и рабочих поселков. однако высокие темпы индустриализации были достигнуты главным образом за счет безмерной эксплуатации энтузиазма трудящихся и сверхнапряжения сил всего народа, искренне верившего в «светлое будущее» , за счет массовой эмиссии денег, увеличения внутренних займов, продажи водки, ограничения потребления населения, огромного экспорта сырья и сельхозпродуктов. дело доходило до распродажи национальных сокровищ музеев на антикварных рынках европы и америки. но основным путем получения средств для индустриализации стало ограбление деревни, которое велось сначала «перекачки» , то есть неэквивалентного обмена между городом и деревней, а затем и «коллективизацией» , что явилось прямым насилием над селом. сталинский же путь индустриализации встретил противодействие даже в среде большевиков, за что многие из них были объявлены «врагами народа» и уничтожены. индустриализация в кыргызстане ограничивается созданием перерабатывающих предприятий. началось строительство аламединских гэс. коллективизация началась с проведения оседлости кочевников.
Фра́нцузько-росі́йська війна́ 1812 (у російській і почасти українській історіографії — Вітчизня́на війна́ 1812 року (рос. Отечественная война 1812 года), у французькій історіографії — Росі́йська кампа́нія 1812 ро́ку (фр. Campagne de Russie 1812)) — одна з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799—1804) і імперії Наполеона (1804—1814, 1815).
Хронологічно першим (5 квітня 1812 року) в новій антифранцузькій коаліції став оборонний та наступальний союз Росії і Швеції, в якому увійшовши в агресивний раж Олександр гарантував Швеції до в захоплені Норвегії (В.В.Рогінський "Швеція і Росія. Союз 1812 року"). Швеція реально надала велику до Росії тим, що зупинила в Німеччині великі сили французів, причому Велика Британія як і у 1805—1807 роках заплатила за участь шведської сторони у війні 150 тисяч фунтів стерлінгів вже до кінця вересня. Крім того вона відволікла Данію (Данська дивізія була в складі Великої армії). Пізніше до антифранцузької коаліції приєдналася Англія (18 липня підписаний договір в Еребу) і Іспанія (20 липня — договір в Великих Луках), які вже давно воювали проти Франції. Англія вела активну війну з масштабними сухопутними силами і агентами-провокаторами в Іспанії. Також послала в Росію по "ленд-лізу" зброю(десятки тисяч) та воєнних спеціалістів. Також Англія взяла на себе списання всіх російських кредитів в тому числі величезного голландського кредиту 87 мільйонів гульденів. На початку червня, ще до відкриття бойових дій, була досягнута усна домовленість з Австрією, яка навіть дозволила деяким авторам казати, що вона фактично означала "союз Росії з Австрією проти Франції" (Фьодорова Ф., Михайлова Т.). Російсько-пруські відносини пройшли довгий шлях трансформації від союзної воєнної конвенції від 17 жовтня 1811 року до таємних переговорів в період компанії 1812 року (30 листопада 1812 року, генерал І. Д. Л. Йорк заключив Таурогенську конвенцію). Окремою темою є участь в коаліції русько-германського легіону. Росія також могла заключити вигідний договір з Португалією (ВПР том 6, док. 146, 168).
Таким чином з наукової та юридичної точки зору, у 1812 році з Наполеоном воювавне російський народ, а держави-учасниці Шостої антифранцузької коаліції. Вона стала шостою за ліком з 1792 року і тривала у 1813—1814 роках.
Все це було грубим порушенням умов Тільзита.
До нової війни проти Наполеона Олександр I розпочав підготовку з перших днів Тільзитського миру — ще у 1807 році. Воєнний бюджет був збільшений у декілька разів, чим спричинив фінансову кризу.
У висновку: з 1810 року російські війська вже стояли в бойовому розгорненні на кордоні з Герцогством Варшавським, а наполеонівська Велика армія отримала корпусну організацію лише 1 квітня 1812 року (при чому деякі частини — лише у липні і восени, тобто вже під час війни). 16 березня 1810 року російському імператору вже була подана службова записка від Барклая-де-Толлі, в якій наводилися варіанти війни проти [8] Також цьогож року Олександр І вводить новий тариф, який сильно вдарив по французькій торгівлі. Вже 6 січня 1811 року Олександр І в листі до князя Адама Чарторійського повідомляє, що планує незабаром розпочати війну, причому з приєднання Герцогства Варшавського до Росії.
Найважливіша дата, яку ви не зустрінете в російських підручниках історії: 27 і 29 жовтня 1811 року був підписаний ряд указів вищого ступеню, в яких наказувалось готуватися до переходу кордону на Немані й до наступальної операції аж на річці Віслі. Командири цих 5 корпусів — П. І. Багратіон, Д. С. Дохтуров, П. Х. Вітгенштейн, І. Н. Ессен та К. Ф. Багговут. У відповідності зі всіма відомими намірами Олександра розпочати нову війну проти Наполеона в 1810-1811 роках, вищі російські офіцери і генерали взялися готувати доповідні записки з конкретними планами. Сьогодні вчені знають декілька десятків детальних наступальних розробок. Генерал-фельдмаршал І. Ф. Паскевич у своїх спогадах подає інформацію, як ще у 1811 році князь Багратіон пропонував напасти на Польщу поки сили ворога були ще не зібрані. Всі ці матеріали вражають тим, з якою легкістю і кровожерливістю їх автори казали про агресію. Яким російським людям загрожували французькі громадяни і їх правитель!? На превеликий жаль всі ці підготовчі дії були невідомі населенню Росії — тому коли Наполеон гнався за відступаючим російським військом, простий люд міг подумати, що мова йде про напад.
Звичайно всіх перерахованих фактів ви не знайдете в радянських і російських шкільних чи університетських підручниках: в цій майже кримінальні макулатурі питання причин і підготовки війни 1812 року практично тотально сфальсифіковані.
Найбільша битва кампанії, Бородінська, відбулася 7 вересня (26 серпня) 1812 року поблизу села Бородіно (125 км на захід від Москви). Незважаючи на величезні втрати сторін, російські війська були змушені відступити втікаючи, спаливши за собою Москву за наказом імператора Олександра.
Объяснение: