А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089[1]) — руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (1051—1060)[1]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[1][2]. Згадується переважно в іноземних джерелах[1], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[2]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[2]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[1]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[2]. Залишила малолітнього сина Філіпа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074). Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[1]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[1]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови знала давньоруську, латину, грецьку, французьку.
Давида «Смерть Марата» стал одним из известнейших образов пропитанной кровью Французской революции, а также вершиной творчества мастера.
История этого мучительного шедевра еще более красочна, чем его цветовая палитра. Картина рисует ужасное политическое убийство. Радикальный журналист и лидер якобинцев Жан-Поль Марат больше никогда не увидит итогов своего детища - Французской буржуазной революции: 13 июля 1793 года 50-летний политический деятель был убит 24-летней Шарлоттой Корде, которую пропаганда выставила сторонницей жирондистов. На самом деле, она была скорее приверженицей демократических ценностей, однако тотальный террор, развязанный последователями Марата, внушал Шарлотте ненависть. Корде добровольно сдалась властям, и уже через четыре дня после убийства была гильотинирована якобинцами.
А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089[1]) — руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (1051—1060)[1]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[1][2]. Згадується переважно в іноземних джерелах[1], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[2]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[2]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[1]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[2]. Залишила малолітнього сина Філіпа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074). Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[1]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[1]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови знала давньоруську, латину, грецьку, французьку.
Объяснение:
Давида «Смерть Марата» стал одним из известнейших образов пропитанной кровью Французской революции, а также вершиной творчества мастера.
История этого мучительного шедевра еще более красочна, чем его цветовая палитра. Картина рисует ужасное политическое убийство. Радикальный журналист и лидер якобинцев Жан-Поль Марат больше никогда не увидит итогов своего детища - Французской буржуазной революции: 13 июля 1793 года 50-летний политический деятель был убит 24-летней Шарлоттой Корде, которую пропаганда выставила сторонницей жирондистов. На самом деле, она была скорее приверженицей демократических ценностей, однако тотальный террор, развязанный последователями Марата, внушал Шарлотте ненависть. Корде добровольно сдалась властям, и уже через четыре дня после убийства была гильотинирована якобинцами.