древний египет просуществовал самое длительное время по сравнению с другими цивилизациями мира. расцвет империи отмечен в период с 3000 до 1000 до н.э., однако, фараоны правили еще на протяжении веков.
египет занял позиции ведущей ближневосточной державы с 612 по 525 до н.э., после того как александр македонский освободил страну от иностранных захватчиков.
он получил статус фараона, что означало продолжение традиции древнего египта. в 305 г. до н.э. назначенный полководцем птолемей стал независимым правителем страны. династия правила до 31 г. н.э. – гибели царицы клеопатры. после этого египет был завоеван римской империей и стал ее провинцией.
возникновения древнего египта
культура страны претерпела существенные изменения. период , с начала основания цивилизации в 3000 г. до н.э. до завоевания римлянами в 31 г. до н.э., составил почти три тысячи лет.
египет расположен в долине нила на северо-востоке африки. цивилизация зародилась в верхнем египте, на территории городов абидос и хираконполис. затем власть фараонов распространилась на севере в городе мемфис и средиземноморье.
к 3000 г. до н.э. объединенное царство египта занимало всю долину нила к северу от первого порога нила на юге – катаракта, рядом с современным суданом.
к 1250 г. до н.э. древний египет занял земли на севере рядом с ассирийским царством и на востоке до красного моря, на юге – по течению нила к нубии, на западе – до ливийской пустыни
жизнь населения египта была вокруг реки нил и плодородных земель вдоль ее берегов. крестьяне в долине нил разработали методы орошения, позволяющие контролировать приток воды во время сезонных разливов и орошения в засушливое время года.
земли долины были настолько богаты урожаем, что образовываись излишки сельскохозяйственных культур. на вырученные от их продажи средства возводились невероятные архитектурные проекты, как пирамиды гизы и храмы луксора. элита богатела, развивалась внешняя торговля и дипломатия. за ведение захватнических войн предлагалась богатая надрада.
главными достижениями цивилизации стали:
изобретение иероглифов; создание системы ; возникновени науки ; освоение промышленности; изобретение ирригационных технологий и эффективных методов ведения сельского хозяйства; организация судебной системы.
Лицарство -- це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в 12 і 13 століттях. Підсилилося в часи хрестоносців; найпершими з рицарських орденів були рицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.
Рицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-рицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.
Лицарство -- це, насамперед, кіннота. Лицар -- це професійний кінний воїн: і в Іспанії, і у Франції, і в Італії. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов'язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII-ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі -- те, чим Європа зобов'язана кочівникам, передусім, аварам.
Поява сучасного сідла та стремена дозволила вести вогонь з луку на скаку, звільнивши для цього руки, наносити важкі удари -- вершник отримував додаткову опору, тощо. Цей переворот призводить до того, що головною ударною силою війська стає кіннота.
І в цьому сенсі лицар -- це, перш за все, професійний кіннотник, тому що володіння конем потребувало значної вправності. Це певним чином передбачало також елітний статус, оскільки кінь був дорогим та й зброя і спорядження кіннотника теж були дорогими. Наприклад, в Каролінгський час всі обладунки коштували цілий табун коней (порядку тридцяти кобилиць). При чому все не стояло на місці, продовжуючи вдосконалюватись, природно, що збільшувалась і ціна. Відповідно, будь-кому це було вже довірити неможливо, тобто передбачалась елітність статусу кіннотника.
древний египет просуществовал самое длительное время по сравнению с другими цивилизациями мира. расцвет империи отмечен в период с 3000 до 1000 до н.э., однако, фараоны правили еще на протяжении веков.
египет занял позиции ведущей ближневосточной державы с 612 по 525 до н.э., после того как александр македонский освободил страну от иностранных захватчиков.
он получил статус фараона, что означало продолжение традиции древнего египта. в 305 г. до н.э. назначенный полководцем птолемей стал независимым правителем страны. династия правила до 31 г. н.э. – гибели царицы клеопатры. после этого египет был завоеван римской империей и стал ее провинцией.
возникновения древнего египтакультура страны претерпела существенные изменения. период , с начала основания цивилизации в 3000 г. до н.э. до завоевания римлянами в 31 г. до н.э., составил почти три тысячи лет.
египет расположен в долине нила на северо-востоке африки. цивилизация зародилась в верхнем египте, на территории городов абидос и хираконполис. затем власть фараонов распространилась на севере в городе мемфис и средиземноморье.
к 3000 г. до н.э. объединенное царство египта занимало всю долину нила к северу от первого порога нила на юге – катаракта, рядом с современным суданом.
к 1250 г. до н.э. древний египет занял земли на севере рядом с ассирийским царством и на востоке до красного моря, на юге – по течению нила к нубии, на западе – до ливийской пустыни
жизнь населения египта была вокруг реки нил и плодородных земель вдоль ее берегов. крестьяне в долине нил разработали методы орошения, позволяющие контролировать приток воды во время сезонных разливов и орошения в засушливое время года.
земли долины были настолько богаты урожаем, что образовываись излишки сельскохозяйственных культур. на вырученные от их продажи средства возводились невероятные архитектурные проекты, как пирамиды гизы и храмы луксора. элита богатела, развивалась внешняя торговля и дипломатия. за ведение захватнических войн предлагалась богатая надрада.
главными достижениями цивилизации стали:
изобретение иероглифов; создание системы ; возникновени науки ; освоение промышленности; изобретение ирригационных технологий и эффективных методов ведения сельского хозяйства; организация судебной системы.Лицарство -- це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в 12 і 13 століттях. Підсилилося в часи хрестоносців; найпершими з рицарських орденів були рицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.
Рицарство як військовий та землевласницький стан виникло вперше у франків у зв'язку з переходом у VII столітті від народного війська до кінноти з васалів. Під впливом церкви і поезії воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів під впливом духовно-рицарських орденів, що виникли, замкнулось у спадкову аристократію.
Лицарство -- це, насамперед, кіннота. Лицар -- це професійний кінний воїн: і в Іспанії, і у Франції, і в Італії. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов'язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII-ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі -- те, чим Європа зобов'язана кочівникам, передусім, аварам.
Поява сучасного сідла та стремена дозволила вести вогонь з луку на скаку, звільнивши для цього руки, наносити важкі удари -- вершник отримував додаткову опору, тощо. Цей переворот призводить до того, що головною ударною силою війська стає кіннота.
І в цьому сенсі лицар -- це, перш за все, професійний кіннотник, тому що володіння конем потребувало значної вправності. Це певним чином передбачало також елітний статус, оскільки кінь був дорогим та й зброя і спорядження кіннотника теж були дорогими. Наприклад, в Каролінгський час всі обладунки коштували цілий табун коней (порядку тридцяти кобилиць). При чому все не стояло на місці, продовжуючи вдосконалюватись, природно, що збільшувалась і ціна. Відповідно, будь-кому це було вже довірити неможливо, тобто передбачалась елітність статусу кіннотника.