1. Во II половине XVIII в. помещичье хозяйство стало втягиваться в рыночные, товарно-денежные отношения. Но именно в связи с этим усилилась крепостническая эксплуатация крестьянства. Решение правительства запретить покупку крестьян для работы на мануфактурах всем недворянам было вызвано стремлением обеспечить дворянам преимущества. Но на практике это решение обернулось ростом использования вольнонаемного труда и постепенным вытеснением вотчинной мануфактуры. Именно с 60-х гг. XVIII в. в российской экономике окончательно формируется капиталистический уклад. Экономическая политика Екатерины II во многом формировалась под влиянием просветительских идей. В отличие от Петра I Екатерина II стремилась не усиливать, а сокращать государственное вмешательство в экономику, предоставляя максимальную свободу предпринимателям.
2. Присоединение новых территорий, усиление специализации различных районов страны, рост промышленного производства, отходничества требовали дальнейшего развития торговли. Крупными центрами внутренней торговли являлись ярмарки. Важнейшими среди них были: Макарьевская, Ирбитская, Оренбургская – на новой юго-восточной границе. Значительно расширилась внешняя торговля. Вывозилось в основном сельскохозяйственное сырье: лен, пенька, пакля. Но рос и экспорт промышленных изделий: льняных тканей, парусного полотна и особенно железа. Россия становилась также крупным экспортером зерна (раньше хлеб почти не вывозился за границу).
3. В середине XVIII столетия крепостное право в России приобретает принципиально иной характер, чем тот, который оно имело при своем возникновении. Оно начиналось как форма государственного «тягла» для крестьян, род общественной повинности, а пришло в своем развитии к тому, что крепостные лишились всяких гражданских и человеческих прав и оказались в личном рабстве у своих помещиков. В первую очередь этому законодательство Российской империи, бескомпромиссно вставшее на защиту исключительно помещичьих интересов. По замечанию В. О. Ключевского, «Закон все более обезличивал крепостного, стирая с него последние признаки право лица».
4. Господствовавшие крепостнические порядки тормозили процесс становления новых капиталистических отношений, но не могли его остановить. К концу 18 в. в России насчитывалось до 2294 мануфактур, в том числе 2094 в обрабатывающей и 200 в горнозаводской промышленности. В 70—90-е гг. мелкотоварное производство интенсивно перерастает в капиталистическую мануфактуру. Увеличивается число промысловых сёл, особенно в центральных губерниях страны. Разбогатевший крестьянин становится заметной фигурой среди капиталистических предпринимателей. В обрабатывающей промышленности в 1799, по официальным данным, было занято 81 747 рабочих, в том числе 33 567 вольнонаёмных (41,1%) и 48180 принудительных (58,9%). А общая численность вольнонаёмных рабочих в промышленном производстве страны по сравнению с 60-ми гг. выросла почти в 2 раза и составляла в конце 18 в. 420 тыс. чел. Отход крестьян на промышленные и земледельческие заработки в некоторых промышленных губерниях охватывал до 20% мужского населения.
5. Наибольший успех выпал на долю металлургии. Если к началу XVIII в. общая продукция крупных металлургических заводов составляла примерно 150 тыс. пудов чугуна, то к 1726 г. она достигла 800 тыс. Еще в конце XVII в. Россия закупала для оружейного производства железо в Швеции, а к исходу первой четверти XVIII в. она сама стала вывозить металл за границу. К этому времени относится создание нового металлургического района на Урале. В 1701 г. там было пущено два вододействующих завода, а к 1725 г. их стало 13, причем эти заводы давали чугуна в два раза больше, чем все остальные предприятия России, вместе взятые. В непосредственной связи с потребностями армии находилось и развитие легкой промышленности, особенно полотняной и суконной, снабжавшей армию и флот парусным полотном и обмундированием. К этому же времени относится возникновение мануфактур, рассчитанных на производство бытовых товаров — чулок, шпалер (обоев), игральных карт, пуговиц, курительных трубок, — потреблявшихся преимущественно дворянами и наиболее зажиточными горожанами.
6. Вывозили из России лес, хлеб и железо, а ввозили восточные ткани, хлопок, драгоценные металлы, каракуль, промышленные изделия (красители, кожа, вина, фрукты, галантерейные товары, фаянсовые и фарфоровые изделия).
7. Сельское хозяйство развивалось, в основном, экстенсивно – за счет освоения малонаселенных земель в Новороссии.
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
Объяснение:
1. Во II половине XVIII в. помещичье хозяйство стало втягиваться в рыночные, товарно-денежные отношения. Но именно в связи с этим усилилась крепостническая эксплуатация крестьянства. Решение правительства запретить покупку крестьян для работы на мануфактурах всем недворянам было вызвано стремлением обеспечить дворянам преимущества. Но на практике это решение обернулось ростом использования вольнонаемного труда и постепенным вытеснением вотчинной мануфактуры. Именно с 60-х гг. XVIII в. в российской экономике окончательно формируется капиталистический уклад. Экономическая политика Екатерины II во многом формировалась под влиянием просветительских идей. В отличие от Петра I Екатерина II стремилась не усиливать, а сокращать государственное вмешательство в экономику, предоставляя максимальную свободу предпринимателям.
2. Присоединение новых территорий, усиление специализации различных районов страны, рост промышленного производства, отходничества требовали дальнейшего развития торговли. Крупными центрами внутренней торговли являлись ярмарки. Важнейшими среди них были: Макарьевская, Ирбитская, Оренбургская – на новой юго-восточной границе. Значительно расширилась внешняя торговля. Вывозилось в основном сельскохозяйственное сырье: лен, пенька, пакля. Но рос и экспорт промышленных изделий: льняных тканей, парусного полотна и особенно железа. Россия становилась также крупным экспортером зерна (раньше хлеб почти не вывозился за границу).
3. В середине XVIII столетия крепостное право в России приобретает принципиально иной характер, чем тот, который оно имело при своем возникновении. Оно начиналось как форма государственного «тягла» для крестьян, род общественной повинности, а пришло в своем развитии к тому, что крепостные лишились всяких гражданских и человеческих прав и оказались в личном рабстве у своих помещиков. В первую очередь этому законодательство Российской империи, бескомпромиссно вставшее на защиту исключительно помещичьих интересов. По замечанию В. О. Ключевского, «Закон все более обезличивал крепостного, стирая с него последние признаки право лица».
4. Господствовавшие крепостнические порядки тормозили процесс становления новых капиталистических отношений, но не могли его остановить. К концу 18 в. в России насчитывалось до 2294 мануфактур, в том числе 2094 в обрабатывающей и 200 в горнозаводской промышленности. В 70—90-е гг. мелкотоварное производство интенсивно перерастает в капиталистическую мануфактуру. Увеличивается число промысловых сёл, особенно в центральных губерниях страны. Разбогатевший крестьянин становится заметной фигурой среди капиталистических предпринимателей. В обрабатывающей промышленности в 1799, по официальным данным, было занято 81 747 рабочих, в том числе 33 567 вольнонаёмных (41,1%) и 48180 принудительных (58,9%). А общая численность вольнонаёмных рабочих в промышленном производстве страны по сравнению с 60-ми гг. выросла почти в 2 раза и составляла в конце 18 в. 420 тыс. чел. Отход крестьян на промышленные и земледельческие заработки в некоторых промышленных губерниях охватывал до 20% мужского населения.
5. Наибольший успех выпал на долю металлургии. Если к началу XVIII в. общая продукция крупных металлургических заводов составляла примерно 150 тыс. пудов чугуна, то к 1726 г. она достигла 800 тыс. Еще в конце XVII в. Россия закупала для оружейного производства железо в Швеции, а к исходу первой четверти XVIII в. она сама стала вывозить металл за границу. К этому времени относится создание нового металлургического района на Урале. В 1701 г. там было пущено два вододействующих завода, а к 1725 г. их стало 13, причем эти заводы давали чугуна в два раза больше, чем все остальные предприятия России, вместе взятые. В непосредственной связи с потребностями армии находилось и развитие легкой промышленности, особенно полотняной и суконной, снабжавшей армию и флот парусным полотном и обмундированием. К этому же времени относится возникновение мануфактур, рассчитанных на производство бытовых товаров — чулок, шпалер (обоев), игральных карт, пуговиц, курительных трубок, — потреблявшихся преимущественно дворянами и наиболее зажиточными горожанами.
6. Вывозили из России лес, хлеб и железо, а ввозили восточные ткани, хлопок, драгоценные металлы, каракуль, промышленные изделия (красители, кожа, вина, фрукты, галантерейные товары, фаянсовые и фарфоровые изделия).
7. Сельское хозяйство развивалось, в основном, экстенсивно – за счет освоения малонаселенных земель в Новороссии.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.