Київська Русь — середньовічна східноєвропейська держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року оволодів Києвом. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу і прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до триумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.
1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литово-Руської держави відповідно.
Российское Просвещение — эпоха просвещения и образования в Российской империи.
В России эпоха просвещения занимает преимущественно вторую половину XVIII века, когда правительство активно развитию наук и искусств. В этот период возникли первые российские университеты, библиотеки, театр, публичные музеи и относительно независимая пресса. Наибольший вклад в российское Просвещение принадлежит Екатерине Великой, которая, как и прочие просвещённые монархи, играла ключевую роль в поддержке искусств, наук и образования. Хотя в России, как и в других европейских странах, в эту эпоху произошли существенные перемены, отличие российского Просвещения от западного состоит в том, что в России не только не произошло сдвига общественного мнения в сторону развития либеральных идей, но напротив, они были встречены крайне настороженно. В особенности русское дворянство сопротивлялось нападкам на крепостничество. Тем не менее восстание Пугачёва и Великая французская революция породили иллюзии предстоящих политических перемен и оказали значительное влияние на интеллектуальное развитие российского общества. Место России в мире в эту эпоху активно обсуждали Денис Фонвизин, Михаил Щербатов, Андрей Болотов, Иван Болтин и Александр Радищев. В дальнейшем эти дискуссии породили раскол русского общества на западников и славянофилов.
Київська Русь — середньовічна східноєвропейська держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року оволодів Києвом. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу і прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до триумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.
1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литово-Руської держави відповідно.
Российское Просвещение — эпоха просвещения и образования в Российской империи.
В России эпоха просвещения занимает преимущественно вторую половину XVIII века, когда правительство активно развитию наук и искусств. В этот период возникли первые российские университеты, библиотеки, театр, публичные музеи и относительно независимая пресса. Наибольший вклад в российское Просвещение принадлежит Екатерине Великой, которая, как и прочие просвещённые монархи, играла ключевую роль в поддержке искусств, наук и образования. Хотя в России, как и в других европейских странах, в эту эпоху произошли существенные перемены, отличие российского Просвещения от западного состоит в том, что в России не только не произошло сдвига общественного мнения в сторону развития либеральных идей, но напротив, они были встречены крайне настороженно. В особенности русское дворянство сопротивлялось нападкам на крепостничество. Тем не менее восстание Пугачёва и Великая французская революция породили иллюзии предстоящих политических перемен и оказали значительное влияние на интеллектуальное развитие российского общества. Место России в мире в эту эпоху активно обсуждали Денис Фонвизин, Михаил Щербатов, Андрей Болотов, Иван Болтин и Александр Радищев. В дальнейшем эти дискуссии породили раскол русского общества на западников и славянофилов.