Розвиток виробництва у праукраїнців зумовив зростання продуктивності праці, удосконалення землеробських знарядь. Відпала потреба у спільному обробітку землі. Земля та все вирощене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на спільній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду.
Поміж членів громади посилювалося майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували у своїх руках багатства. Праукраїнці того часу мали своєрідний суспільний устрій, що дістав назву військової демократії. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.
З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання - князівства, які очолювали князі. Центрами їх стали "городи": у полян, наприклад, - Київ, у сіверян - Чернігів. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони - дружини.
Процес об'єднання князівств у єдину державу прискорювало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене Великим переселенням народів. Через причорноморські й приазовські степи хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдавали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.
Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Руською землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники - арабські й візантійські автори називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, - русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київська Русь.
Походження назви "Русь" - одне з найдискусійніших питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VI-VII ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен - полян, сіверян, уличів. Воно займало територію між Десною та Россю й Тясмином, Горинню та Сеймом і Сулою. Тут розташовані кілька річок з однокорінними назвами - Рось, Росава, Росавиця, - що, можливо, й покладено в основу назви "Русь".
Інша версія свідчить на користь іраномовного походження назви. Можливо, "Русь" походить з сарматської мови (rhos - світло). Таку назву могло мати одне з сарматських племен, яке згодом було асимільовано антами, від яких уже й була сприйнята назва праукраїнцями.
Деякі дослідники вважають, що назва "Русь" має північне походження. Вони виводять її від фінської назви шведської території ruotsi, a саму Русь розташували на території, опанованій новгородськими словенами.
Вели́кий кня́зь ки́ївський — у ІХ — ХІІІ століттях титул правителя міста Києва і Київського князівства, найвищий титул правителя Руської Держави (Київської Русі). Носіями титулу були представники династії Рюриковичів. Першим історичним київським князем, якого знають руські та іноземні джерела Х ст., був Святослав Ігорович. Першим легендарним київським князем вважається засновник міста Кий. Із подальших правителів Києва до нас більш-менш достовірно дійшли тільки два імені. Це Аскольд, що його Ян Длугош називає нащадком Кия, а Візантійський імператор Василій I Македонянин використовує слово каган — титул, що дорівнює імператорському, та Дір, про якого Аль-Масуді пише, що він був «перший між слов'янськими королями». На жаль, хронологічно визначити часові рамки княжінь цих правителів наразі неможливо.
ответ:Утворення держави з центром у Києві
Розвиток виробництва у праукраїнців зумовив зростання продуктивності праці, удосконалення землеробських знарядь. Відпала потреба у спільному обробітку землі. Земля та все вирощене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на спільній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду.
Поміж членів громади посилювалося майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували у своїх руках багатства. Праукраїнці того часу мали своєрідний суспільний устрій, що дістав назву військової демократії. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.
З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання - князівства, які очолювали князі. Центрами їх стали "городи": у полян, наприклад, - Київ, у сіверян - Чернігів. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони - дружини.
Процес об'єднання князівств у єдину державу прискорювало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене Великим переселенням народів. Через причорноморські й приазовські степи хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдавали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.
Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Руською землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники - арабські й візантійські автори називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його, - русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київська Русь.
Походження назви "Русь" - одне з найдискусійніших питань історичної науки. Досить поширеною є точка зору, за якою Русь VI-VII ст. ототожнюється з об'єднанням кількох союзів племен - полян, сіверян, уличів. Воно займало територію між Десною та Россю й Тясмином, Горинню та Сеймом і Сулою. Тут розташовані кілька річок з однокорінними назвами - Рось, Росава, Росавиця, - що, можливо, й покладено в основу назви "Русь".
Інша версія свідчить на користь іраномовного походження назви. Можливо, "Русь" походить з сарматської мови (rhos - світло). Таку назву могло мати одне з сарматських племен, яке згодом було асимільовано антами, від яких уже й була сприйнята назва праукраїнцями.
Деякі дослідники вважають, що назва "Русь" має північне походження. Вони виводять її від фінської назви шведської території ruotsi, a саму Русь розташували на території, опанованій новгородськими словенами.
Объяснение:
Вели́кий кня́зь ки́ївський — у ІХ — ХІІІ століттях титул правителя міста Києва і Київського князівства, найвищий титул правителя Руської Держави (Київської Русі). Носіями титулу були представники династії Рюриковичів. Першим історичним київським князем, якого знають руські та іноземні джерела Х ст., був Святослав Ігорович. Першим легендарним київським князем вважається засновник міста Кий. Із подальших правителів Києва до нас більш-менш достовірно дійшли тільки два імені. Це Аскольд, що його Ян Длугош називає нащадком Кия, а Візантійський імператор Василій I Македонянин використовує слово каган — титул, що дорівнює імператорському, та Дір, про якого Аль-Масуді пише, що він був «перший між слов'янськими королями». На жаль, хронологічно визначити часові рамки княжінь цих правителів наразі неможливо.
Объяснение можно коронку