Значення впровадження християнства як державної релігії У другій половині X ст. великий князь Володимир провів у Київській державі ряд реформ. Однією з найважливіших була релігійна реформа. Сталася найбільша подія в історії держави — Русь прийняла християнство. Але язичництво панувало серед більшості населення Київської держави. Незважаючи на спільність релігійних уявлень всіх східних слов’ян у окремих племен були свої особливості. Об’єднання під владою Києва вимагало заміни різних племінних вірувань єдиною загальнодержавною вірою. Прийшовши до влади, Володимир спробував зміцнити язичницьку віру. Було створено пантеон головних богів. У Києві були встановлені ідоли Перуна, Даждьбога, Стрнбога, Хорса, Мокоші. Однак укріпити язичництво не вдалося через те, що слов’янські язичницькі уявлення не були схожі на грецькі. Верховний бог не сприймався як цар богів (як у греків — Зевс): дружинник шанував Перуна, коваль -Сварога, купець — Велеса та ін. Примусити вірити по-новому в старих богів було важко, а в колишньому вигляді язичество не влаштовувало князівську владу, яка прагнула укріпити свій авторитет. Язичество негативно впливало на розвиток суспільно-політичних відносин, гальмуючи культурний розвиток та не відповідаючи новому феодальному виробництва. Цим і пояснюється відмова Володимира від язичества та звернення до принципово нової релігії — єдинобожжя. Київську Русь називали в Європі дрімучою, язичницькою. Отже, для підняття міжнародного авторитету Русі була потрібна нова релігія. «Повість времінних літ» розказує, що у 986 р. у Києві з’явилися представники трьох релігій — ісламу, іудаїзму та християнства, пропонуючи Володимиру прийняти їхню віру. Володимир вибрав християнство. Рішенням Володимира перейти у християнську віру літопис пов’язує з його одруженням з візантійською принцесою Ганною. У 988 р. Володимир осадив Корсунь (Херсонес) та зажадав від імператорів Василя та Костянтнна віддати йому в дружини їхню сестру Ганну. Становище для імператорів було безвихідним, і вони погодилися — за умови, що Володимир прийме християнство. Так Володимир був хрещений в Корсуні. Повернувшись до Києва, Володимир наказав знищити язичницьких ідолів. Статую Перуна прив’язали до кінського хвоста, стягли з гори та кинули в ріку. Потім Володимир розпочав обернення киян до християнства. Священники, які прийшли із Царграда та Корсуня, хрестили жителів Києва в притоці Дніпра — річці Почайні. Сама дата хрещення киян залишається суперечливою. Аяе традиційно прийняття християнства Руссю датується 988 р — роком хрещення самого Володимира. Значення переходу до християнства було величезне, бо охопило усі сфери життя — від повсякденного харчового раціону та засобів землероб став до міжнародного становища країни. Вимагаючи багатоденних постів, християнство примушувало їсти більше овочів і, таким чином, вдосконалювати городництво. Багато овочів стали відомі на Русі завдяки візантійцям, і не випадково кращими городниками були ченці. Кам’яна архітектура, іконопис, фресковий живопис виникли на Русі завдяки християнству. Посередництво Візантії залучило Русь до традицій античного світу. Православні місіонери, болгари за походженням Кирило та Мефодій створили слов’янську абетку кирилицю та переклали слов’янською мовою богослужбові книжки. Русь отримала слов’янську писемність, що сприяло поширенню освіти. У XII ст почали з’являтися перші рукописи книги, переважно церковного змісту. Книги створювалися та переписувалися в монастирях, які перетворилися на культурні та наукові центри. Прийняття християнства зміцнило міжнародне становище Київської Русі. Учорашня «варварська» держава на рівних увійшла до сім’ї європейських християнських народів. Свідченням цього були численні династичні шлюби, укладені київськими князями в XI ст. з королівськими династіями Західної Європи. Зміцнивши міжнародне становище держави, Володимир розпочав внутрішні реформи
Причины Франция в XVIII веке была монархией, опиравшейся на бюрократическую централизацию и постоянное войско. Между королевской властью и привилегированными сословиями существовал своего рода союз — за отказ духовенства и дворянства от политических прав государственная власть всеми бывшими в её распоряжении средствами охраняла социальные привилегии этих двух сословий.
До некоторого времени с королевской властью мирилась буржуазия, в интересах которой правительство тоже делало немало, усиленно заботясь о развитии обрабатывающей промышленности и торговли. Однако оказывалось все более трудным удовлетворять желания и требования и дворянства, и буржуазии, в своей взаимной борьбе искавших поддержки у королевской власти. С другой стороны, феодальная эксплуатация все больше вооружала против себя народные массы, самые законные интересы которых совершенно игнорировались государством. В конце концов положение королевской власти во Франции сделалось крайне затруднительным: всякий раз, когда она отстаивала старые привилегии, она встречалась с либеральной оппозицией — и всякий же раз, когда получали удовлетворение новые интересы, поднималась консервативная оппозиция, делавшаяся раз от раза более резкой.
Королевская власть теряла доверие в глазах духовенства, дворянства и буржуазии, среди которых утверждалась мысль, что власть короля является узурпацией по отношению к правам сословий и корпораций (точка зрения Монтескье) или по отношению к правам народа (точка зрения Руссо). Благодаря деятельности просветителей, из которых особенно важны физиократы и энциклопедисты, в умах образованной части французского общества произошёл переворот. Кроме того, Война за независимость США, в которой приняли участие и французские добровольцы, и само правительство, как бы подсказывала обществу, что и во Франции возможно осуществление новых идей.
У другій половині X ст. великий князь Володимир провів у Київській державі ряд реформ. Однією з найважливіших була релігійна реформа. Сталася найбільша подія в історії держави — Русь прийняла християнство.
Але язичництво панувало серед більшості населення Київської держави.
Незважаючи на спільність релігійних уявлень всіх східних слов’ян у окремих племен були свої особливості. Об’єднання під владою Києва вимагало заміни різних племінних вірувань єдиною загальнодержавною вірою.
Прийшовши до влади, Володимир спробував зміцнити язичницьку віру. Було створено пантеон головних богів. У Києві були встановлені ідоли Перуна, Даждьбога, Стрнбога, Хорса, Мокоші.
Однак укріпити язичництво не вдалося через те, що слов’янські язичницькі уявлення не були схожі на грецькі. Верховний бог не сприймався як цар богів (як у греків — Зевс): дружинник шанував Перуна, коваль -Сварога, купець — Велеса та ін.
Примусити вірити по-новому в старих богів було важко, а в колишньому вигляді язичество не влаштовувало князівську владу, яка прагнула укріпити свій авторитет.
Язичество негативно впливало на розвиток суспільно-політичних відносин, гальмуючи культурний розвиток та не відповідаючи новому феодальному виробництва.
Цим і пояснюється відмова Володимира від язичества та звернення до принципово нової релігії — єдинобожжя. Київську Русь називали в Європі дрімучою, язичницькою. Отже, для підняття міжнародного авторитету Русі була потрібна нова релігія.
«Повість времінних літ» розказує, що у 986 р. у Києві з’явилися представники трьох релігій — ісламу, іудаїзму та християнства, пропонуючи Володимиру прийняти їхню віру. Володимир вибрав християнство.
Рішенням Володимира перейти у християнську віру літопис пов’язує з його одруженням з візантійською принцесою Ганною. У 988 р. Володимир осадив Корсунь (Херсонес) та зажадав від імператорів Василя та Костянтнна віддати йому в дружини їхню сестру Ганну. Становище для імператорів було безвихідним, і вони погодилися — за умови, що Володимир прийме християнство. Так Володимир був хрещений в Корсуні.
Повернувшись до Києва, Володимир наказав знищити язичницьких ідолів. Статую Перуна прив’язали до кінського хвоста, стягли з гори та кинули в ріку.
Потім Володимир розпочав обернення киян до християнства. Священники, які прийшли із Царграда та Корсуня, хрестили жителів Києва в притоці Дніпра — річці Почайні. Сама дата хрещення киян залишається суперечливою. Аяе традиційно прийняття християнства Руссю датується 988 р — роком хрещення самого Володимира.
Значення переходу до християнства було величезне, бо охопило усі сфери життя — від повсякденного харчового раціону та засобів землероб став до міжнародного становища країни.
Вимагаючи багатоденних постів, християнство примушувало їсти більше овочів і, таким чином, вдосконалювати городництво. Багато овочів стали відомі на Русі завдяки візантійцям, і не випадково кращими городниками були ченці.
Кам’яна архітектура, іконопис, фресковий живопис виникли на Русі завдяки християнству. Посередництво Візантії залучило Русь до традицій античного світу.
Православні місіонери, болгари за походженням Кирило та Мефодій створили слов’янську абетку кирилицю та переклали слов’янською мовою богослужбові книжки. Русь отримала слов’янську писемність, що сприяло поширенню освіти. У XII ст почали з’являтися перші рукописи книги, переважно церковного змісту. Книги створювалися та переписувалися в монастирях, які перетворилися на культурні та наукові центри.
Прийняття християнства зміцнило міжнародне становище Київської Русі. Учорашня «варварська» держава на рівних увійшла до сім’ї європейських християнських народів. Свідченням цього були численні династичні шлюби, укладені київськими князями в XI ст. з королівськими династіями Західної Європи.
Зміцнивши міжнародне становище держави, Володимир розпочав внутрішні реформи
Франция в XVIII веке была монархией, опиравшейся на бюрократическую централизацию и постоянное войско. Между королевской властью и привилегированными сословиями существовал своего рода союз — за отказ духовенства и дворянства от политических прав государственная власть всеми бывшими в её распоряжении средствами охраняла социальные привилегии этих двух сословий.
До некоторого времени с королевской властью мирилась буржуазия, в интересах которой правительство тоже делало немало, усиленно заботясь о развитии обрабатывающей промышленности и торговли. Однако оказывалось все более трудным удовлетворять желания и требования и дворянства, и буржуазии, в своей взаимной борьбе искавших поддержки у королевской власти. С другой стороны, феодальная эксплуатация все больше вооружала против себя народные массы, самые законные интересы которых совершенно игнорировались государством. В конце концов положение королевской власти во Франции сделалось крайне затруднительным: всякий раз, когда она отстаивала старые привилегии, она встречалась с либеральной оппозицией — и всякий же раз, когда получали удовлетворение новые интересы, поднималась консервативная оппозиция, делавшаяся раз от раза более резкой.
Королевская власть теряла доверие в глазах духовенства, дворянства и буржуазии, среди которых утверждалась мысль, что власть короля является узурпацией по отношению к правам сословий и корпораций (точка зрения Монтескье) или по отношению к правам народа (точка зрения Руссо). Благодаря деятельности просветителей, из которых особенно важны физиократы и энциклопедисты, в умах образованной части французского общества произошёл переворот. Кроме того, Война за независимость США, в которой приняли участие и французские добровольцы, и само правительство, как бы подсказывала обществу, что и во Франции возможно осуществление новых идей.