Початок ХХ ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904-1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя для вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію стосовно поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт та наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «Кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905-1907 рр.
У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Оголосили про припинення праці робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня-серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розвивався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.
Під впливом виступів робітників та селян похитнулася надійна раніше опора російської влади ─ армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із не багатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час повстання входив до революційного комітету, що керував ним.
Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси відмовилися стріляти в «Потьомкіна» і зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца та здався владі.
Незважаючи на масові виступи і зростання незадоволення в усіх верствах населення, царизм відмовлявся йти на поступки. Соціально-політичне напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався. Все це привело до загальноросійського політичного стайку, який почався в перші дні жовтня в Москві та Петербурзі.
В Україні одними з перших до страйку долучилися робітники та службовці Катеринослава, Києва, Одеси, Миколаєва. В середині жовтня в Україні страйкувало більш як 120 тис. осіб.
Жовтневий страйк викликав вагання і розгубленість урядових кіл. Царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав Маніфест, в якому «дарував» населенню особисту недоторканість, свободу слова, зібрань і спілок. Одночасно створювалася Державна дума як законодавчий орган імперії з обмеженими повноваженнями.
⇄Одной из отличительных черт восточных обществ являлось то, что верховным собственником земли в них выступало государство. По мере развития общества развивалась и частная собственность. Обладатели собственности, с одной стороны, жизненно нуждались в ее охране государством, с другой - выступали против безграничной деспотии и произвола чиновников. В результате почти во всех странах Востока существовало противоречие между стремлением государства укрепить свою верховную власть и развитием частной собственности, которое к тому же тормозили освященные традицией порядки. Для традиционных восточных обществ так же характерна всеобъемлющая государственно-религиозная регламентация жизни человека. Традиционные религии стран Востока - индуизм (или ведическая религия), буддизм, конфуцианство (Китай, Корея), синтоизм (Япония) - проповедовали прежде всего самосовершенствование человеческого духа. Пафос революционного, преобразующего действия не характерен для этих учений (в отличие от христианства). Особенностью большинства стран Азии и Африки являлось также сохранение общинного хозяйства. Все должности и обязанности, выполняемые общинниками, передавались из поколения в поколение, по наследству. В наиболее чистом виде - в Индии и Японии, а в менее проявленных формах - ив других странах существовало деление людей на касты, (особая система жесткого социального расслоения общества, его религиозной, социальной и профессиональной упорядоченности). Сословная принадлежность нередко не соответствовала имущественному положению людей. На Востоке в отличие от стран Европы сохранялся контроль феодала над городом. Земледелие в целом было намного производительнее европейского. К началу нового времени большая часть Индии, население которой тогда составляло свыше 100 млн человек, входила в состав Могольской державы, включавшей в себя также территорию Афганистана. Около трёх четвертей населения Индии составляли последователи индуизма. Арабское и последующие мусульманские завоевания принесли в Индию ислам. Ислам был государственной религией империи Великих Моголов, мусульманская община имела значительное экономическое и культурное влияние. В начале -XVIII в. феодальная система переживает кризис. Армия Великих Моголов утратила свою былую мощь, власть делийских императоров становилась номинальной. Страна фактически вернулась к политической раздробленности, что было выгодно европейским колонизаторам. Проникновение англичан в Индию было вначале чисто торговым. В 1600 г. была учреждена Ост-Индская компания, добившаяся от индийских властителей разнообразных торговых льгот. В 1690 г. англичане построили на земле, предоставленной им Моголами, укрепленный город Калькутту. В 1757 г. англичане захватили Бенгалию, положив начало систематическому завоеванию всей -страны войсками Ост-Индской компании, продолжавшемуся до середины XIX в. Англичане содержали огромные армии сипаев - туземных наемных солдат, так что в значительной мере Индия была завоевана руками самих индийцев. Ост-Индская компания постепенно переходила под контроль государства, превращаясь в административный аппарат по управлению Индией. В XIX в. две трети территории Индии управлялось английскими губернаторами во главе с генерал-губернатором. Остальная территория оставалась в руках индийских князей, лишенных какой бы то ни было самостоятельности. В 1857-1859 гг. в Индии произошло антиколониальное восстание, начавшееся как, мятеж синайских полков. Формальной целью восставших было восстановление империи Великих Моголов. К выступлению примкнули многие феодалы - представители знати. ⇆
Початок ХХ ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904-1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя для вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію стосовно поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт та наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «Кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905-1907 рр.
У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Оголосили про припинення праці робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня-серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розвивався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.
Під впливом виступів робітників та селян похитнулася надійна раніше опора російської влади ─ армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із не багатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час повстання входив до революційного комітету, що керував ним.
Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси відмовилися стріляти в «Потьомкіна» і зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца та здався владі.
Незважаючи на масові виступи і зростання незадоволення в усіх верствах населення, царизм відмовлявся йти на поступки. Соціально-політичне напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався. Все це привело до загальноросійського політичного стайку, який почався в перші дні жовтня в Москві та Петербурзі.
В Україні одними з перших до страйку долучилися робітники та службовці Катеринослава, Києва, Одеси, Миколаєва. В середині жовтня в Україні страйкувало більш як 120 тис. осіб.
Жовтневий страйк викликав вагання і розгубленість урядових кіл. Царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав Маніфест, в якому «дарував» населенню особисту недоторканість, свободу слова, зібрань і спілок. Одночасно створювалася Державна дума як законодавчий орган імперії з обмеженими повноваженнями.
Для традиционных восточных обществ так же характерна всеобъемлющая государственно-религиозная регламентация жизни человека. Традиционные религии стран Востока - индуизм (или ведическая религия), буддизм, конфуцианство (Китай, Корея), синтоизм (Япония) - проповедовали прежде всего самосовершенствование человеческого духа. Пафос революционного, преобразующего действия не характерен для этих учений (в отличие от христианства).
Особенностью большинства стран Азии и Африки являлось также сохранение общинного хозяйства. Все должности и обязанности, выполняемые общинниками, передавались из поколения в поколение, по наследству. В наиболее чистом виде - в Индии и Японии, а в менее проявленных формах - ив других странах существовало деление людей на касты, (особая система жесткого социального расслоения общества, его религиозной, социальной и профессиональной упорядоченности). Сословная принадлежность нередко не соответствовала имущественному положению людей.
На Востоке в отличие от стран Европы сохранялся контроль феодала над городом. Земледелие в целом было намного производительнее европейского.
К началу нового времени большая часть Индии, население которой тогда составляло свыше 100 млн человек, входила в состав Могольской державы, включавшей в себя также территорию Афганистана. Около трёх четвертей населения Индии составляли последователи индуизма. Арабское и последующие мусульманские завоевания принесли в Индию ислам. Ислам был государственной религией империи Великих Моголов, мусульманская община имела значительное экономическое и культурное влияние.
В начале -XVIII в. феодальная система переживает кризис. Армия Великих Моголов утратила свою былую мощь, власть делийских императоров становилась номинальной. Страна фактически вернулась к политической раздробленности, что было выгодно европейским колонизаторам.
Проникновение англичан в Индию было вначале чисто торговым. В 1600 г. была учреждена Ост-Индская компания, добившаяся от индийских властителей разнообразных торговых льгот. В 1690 г. англичане построили на земле, предоставленной им Моголами, укрепленный город Калькутту. В 1757 г. англичане захватили Бенгалию, положив начало систематическому завоеванию всей -страны войсками Ост-Индской компании, продолжавшемуся до середины XIX в. Англичане содержали огромные армии сипаев - туземных наемных солдат, так что в значительной мере Индия была завоевана руками самих индийцев.
Ост-Индская компания постепенно переходила под контроль государства, превращаясь в административный аппарат по управлению Индией. В XIX в. две трети территории Индии управлялось английскими губернаторами во главе с генерал-губернатором. Остальная территория оставалась в руках индийских князей, лишенных какой бы то ни было самостоятельности.
В 1857-1859 гг. в Индии произошло антиколониальное восстание, начавшееся как, мятеж синайских полков. Формальной целью восставших было восстановление империи Великих Моголов. К выступлению примкнули многие феодалы - представители знати. ⇆