Пра́жская наступа́тельная опера́ция 6—11 ма́я 1945 го́да — последняя стратегическая операция Красной армии в Великой Отечественной войне, в ходе которой была уничтожена немецкая группа армий «Центр» и часть сил группы армий «Юг», от немецких войск была освобождена Чехословакия и её столица Прага. На первом этапе Пражского восстания (5-8 мая) в боях на стороне восставших жителей Праги приняли участие части 1-й пехотной дивизии РОА (Русской освободительной армии) под командованием генерал-майора Сергея Буняченко, впоследствии покинувшие город по требованию Чешского национального совета[1].
У випадку виникнення загрози конфліктів між членами Ліги Націй, питання ставились на розгляд Ради, або третейського суду незацікавлених країн. За необхідності всі країни, члени Ліги Націй були зобов'язані розірвати з агресором всі економічні і культурні зв'язки, оголосити йому загальну блокаду. Криза діяльності Ліги Націй особливо яскраво проявилася після провалу міжнародної конференції з роззброєння, коли Німеччина та Японська імперія в 1933 р. вийшли з її складу. СРСР використовував її не стільки для реального вирішення міжнародних конфліктів, а як трибуну для політичної пропаганди, а потім вийшов з її складу, щоб не бути виключеним офіційно як країна-агресор. Безпомічність Ліги Націй проявилась при обговоренні скарг на японську агресію проти Республіки Китай, розпочату в 1931 р., італійську проти Ефіопської імперії (1935–1936), радянську проти Фінляндії (1939–1940). Ліга Націй не зуміла прийняти жодного ефективного рішення проти агресорів. Виключення СРСР з організації в грудні 1939 р. було кроком відчаю, а не реальною до жертві агресії
Пра́жская наступа́тельная опера́ция 6—11 ма́я 1945 го́да — последняя стратегическая операция Красной армии в Великой Отечественной войне, в ходе которой была уничтожена немецкая группа армий «Центр» и часть сил группы армий «Юг», от немецких войск была освобождена Чехословакия и её столица Прага. На первом этапе Пражского восстания (5-8 мая) в боях на стороне восставших жителей Праги приняли участие части 1-й пехотной дивизии РОА (Русской освободительной армии) под командованием генерал-майора Сергея Буняченко, впоследствии покинувшие город по требованию Чешского национального совета[1].
У випадку виникнення загрози конфліктів між членами Ліги Націй, питання ставились на розгляд Ради, або третейського суду незацікавлених країн. За необхідності всі країни, члени Ліги Націй були зобов'язані розірвати з агресором всі економічні і культурні зв'язки, оголосити йому загальну блокаду. Криза діяльності Ліги Націй особливо яскраво проявилася після провалу міжнародної конференції з роззброєння, коли Німеччина та Японська імперія в 1933 р. вийшли з її складу. СРСР використовував її не стільки для реального вирішення міжнародних конфліктів, а як трибуну для політичної пропаганди, а потім вийшов з її складу, щоб не бути виключеним офіційно як країна-агресор. Безпомічність Ліги Націй проявилась при обговоренні скарг на японську агресію проти Республіки Китай, розпочату в 1931 р., італійську проти Ефіопської імперії (1935–1936), радянську проти Фінляндії (1939–1940). Ліга Націй не зуміла прийняти жодного ефективного рішення проти агресорів. Виключення СРСР з організації в грудні 1939 р. було кроком відчаю, а не реальною до жертві агресії