надо Ордынский выход - это:
1) Десятая часть всех доходов в пользу Золотой Орды.
2) Угон русского населения в Орду.
3) Ордынские набеги на Русь.
2.Современниками были- …
1) Юрий Долгорукий и Даниил Галицкий;
2) Александр Невский и Чингисхан;
3) Иван Калита и Тохтамыш;
4) Дмитрий Донской и Мамай.
3.Судебник 1497 г. -
1) закрепил деление страны на губернии.
2) установил единый срок перехода крестьян – Юрьев день.
3) ввел разделение страны на опричнину и земщину.
4) отменил систему кормлений.
4.Каков был итог первого похода хана Батыя на Русь в 1237-1238 гг?
1) Разорение Великого Новгорода
2) Разгром Киева
3) Разорение значительной части северо-восточных земель
4) Разгром городов Галицко-Волынского княжества

 Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке рутенство? Чим була обумовлена його поява?

Початок революційних подій у Східній Галичині. У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція. «Весна народів», як її називали сучасники, швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (нижньої палати загальноімперського парламенту), який мав прийняти нові закони.

У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися поляки. Вони стали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут немає Русі, тут є Польща».

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. Її поява фактично заперечувала наміри поляків виступати від усього населення Галичини.

Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.

У Східній Галичині про скасування панщини й надання селянам права власності на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня поширила на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.

Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину було скасовано, селяни стали власниками землі. Відтепер вільний селянин почав відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті.

Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства виробництва, науці.

Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху в східній Галичині.

Діяльність Головної руської ради. Головна руська рада складалася із 30 постійних членів, із яких одну половину становили представники греко-католицького духовенства, другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ тощо. Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття. Рада організувала власну національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної самооборони й батальйони гірських стрільців. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792—1863).

Єпископ Григорій Яхимович був важливою постаттю в тогочасному українському відродженні краю, за що історики називають його «володарем духовної української держави». Він був священиком церкви Св. Варвари у Відні, де й здобув богословську освіту. Після повернення у Східну Галичину працював ректором і професором львівського університету. Під час революції 1848—1849 рр. був одним з ініціаторів створення Головної руської ради — окремого українського органу місцевого самоврядування, метою діяльності якого була протидія польському впливу в краї. Він був учасником Собору руських вчених, учасником першого загальноімперського рейхстагу від Галичини, де послідовно обстоював права русинської спільноти в краї. із 1848 р. став перемишльським єпископом, а з 1860 р. — львівським митрополитом.

У своїх вимогах Головна руська рада виступала за:

• запровадження української мови в школах та діловодстві краю;

• забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;

• можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря Галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмові засади її діяльності.

Предпосылки реформ Петра IПрежде чем рассматривать реформаторскую деятельность Петра, вспомним, что представляла собой Россия в конце XVII в.Огромная территория и «непохожесть» России на западные страны сразу бросались в глаза иностранцам, побывавшим в России. Многим из них, Московское государство представлялось отсталым и даже «полудиким». Это отставание было обусловлено рядом причин. Долгие годы ушли на преодоление разрухи, вызванной «смутой» и интервенцией начала XVII в., когда были разорены наиболее развитые в хозяйственном отношении районы страны. Но разорительные войны, разумеется, не единственная и не главная причина этого отставания. Решающее влияние на развитие страны, по мнению ряда историков (В.О. Ключевский, Н.И. Павленко, С.М. Соловьев), оказывали ее природно-географические и социальные условия.Промышленность по своей структуре была крепостнической, а по объему продукции значительно уступала промышленности западноевропейских стран.Русское войско в значительной своей части состояло из отсталого дворянского ополчения и стрельцов, плохо вооруженных и обученных. Государственный аппарат, во главе которого стояла боярская аристократия, не отвечал потребностям страны.Отставала Русь и в области духовной культуры. В народные массы просвещение почти не проникало, и даже в правящих кругах немало было необразованных и вовсе неграмотных людей.Россия XVII века самим ходом исторического развития была поставлена перед необходимостью коренных реформ, так как только таким путем могла обеспечить себе достойное место среди государств Запада и Востока.Следует отметить, что к этому времени истории нашей страны уже произошли значительные сдвиги в ее развитии.Возникли первые промышленные предприятия мануфактурного типа, росли кустарные промыслы, ремесла, развивалась торговля сельхозпродуктами. Непрерывно возрастало общественное и географическое разделение труда - основа сложившегося и развивающегося всероссийского рынка. Город отделялся от деревни. Выделялись промысловые и земледельческие районы. Развивалась внутренняя и внешняя торговля. Белинский был прав, когда говорил о делах и людях допетровской России: "Боже мой, какие эпохи, какие лица! Да их стало бы нескольким Шекспиром и Вальтерам Скоттам! " XVII век был временем, когда Россия установила постоянное общение с Западной Европой, завязала с ней более тесные торговые и дипломатические связи, использовала ее технику и науку, воспринимала ее культуру и просвещение. Учась и заимствуя, Россия развивалась самостоятельно, брала только то, что было ей нужно, и только тогда, когда это было необходимо. Это было время накопления сил русского народа, которое дало возможность осуществить подготовленные самим ходом исторического развития России грандиозные реформы Петра.Реформы Петра была подготовлена всей предшествующей историй народа, "требовались народом". Уже до Петра начертана была довольно цельная преобразовательная программа, во многом совпадавшая с реформами Петра, в ином шедшая даже дальше их. Подготавливалось преобразование вообще, которое при мирном ходе дел могло растянуться на целый ряд поколений. Реформа, как она была исполнена Петром, была его личным делом, делом беспримерно насильственным и, однако, непроизвольным и необходимым.Реформы коснулись буквально всех сторон жизни русского государства и русского народа, однако к основным из них следует отнести следующие реформы: военную, органов власти и управления, сословного устройства русского общества, податную, церковную, а также в области культуры и быта.Преобразования, проводимые Петром I в ХVП - ХVШ вв. не были последовательны и не имели единого плана, их порядок и особенности были продиктованы ходом войны, политическими и финансовыми возможностями в тот или иной период. Историки выделяют три этапа в реформах Петра I:Первый (1699-1709\10гг.) - изменения в системе государственных учреждений и создание новых, перемены в системе местного самоуправления, установление рекрутской системы.Второй (1710\11-1718\19гг.) - создание Сената и ликвидация прежних высших учреждений, первая областная реформа, проведение новой военной политики, широкое строительство флота, учреждение законодательства, перевод государственных учреждений из Москвы в Санкт-Петербург.Третий (1719\20-1725\26) - начало работы новых, уже созданных учреждений, ликвидация старых; вторая областная реформа; расширение и реорганизация армии, реформа церковного управления; финансовая реформа; введение новой системы налогообложения и нового порядка государственной службы.