Написать письмо от лица либо беднейшего крестьянина, среднего крестьянина, князя о том, что вы хотите изменить в своем положении(ориентируясь по программам в Крестьянской войне)
7 КЛАСС

 Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке рутенство? Чим була обумовлена його поява?

Початок революційних подій у Східній Галичині. У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція. «Весна народів», як її називали сучасники, швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (нижньої палати загальноімперського парламенту), який мав прийняти нові закони.

У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися поляки. Вони стали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут немає Русі, тут є Польща».

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. Її поява фактично заперечувала наміри поляків виступати від усього населення Галичини.

Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.

У Східній Галичині про скасування панщини й надання селянам права власності на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня поширила на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.

Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину було скасовано, селяни стали власниками землі. Відтепер вільний селянин почав відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті.

Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства виробництва, науці.

Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху в східній Галичині.

Діяльність Головної руської ради. Головна руська рада складалася із 30 постійних членів, із яких одну половину становили представники греко-католицького духовенства, другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ тощо. Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття. Рада організувала власну національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної самооборони й батальйони гірських стрільців. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792—1863).

Єпископ Григорій Яхимович був важливою постаттю в тогочасному українському відродженні краю, за що історики називають його «володарем духовної української держави». Він був священиком церкви Св. Варвари у Відні, де й здобув богословську освіту. Після повернення у Східну Галичину працював ректором і професором львівського університету. Під час революції 1848—1849 рр. був одним з ініціаторів створення Головної руської ради — окремого українського органу місцевого самоврядування, метою діяльності якого була протидія польському впливу в краї. Він був учасником Собору руських вчених, учасником першого загальноімперського рейхстагу від Галичини, де послідовно обстоював права русинської спільноти в краї. із 1848 р. став перемишльським єпископом, а з 1860 р. — львівським митрополитом.

У своїх вимогах Головна руська рада виступала за:

• запровадження української мови в школах та діловодстві краю;

• забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;

• можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря Галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмові засади її діяльності.

Сведения о греческой мифологии дошли до нас в огромном количестве памятников письменной литературы - художественной и научной. Основными источниками изучения греческой мифологии являются "Илиада" и "Одиссея" Гомера. Миф у Гомера излагается как объективное явления, сомнений в реальности которого у автора не возникает. Иное отношение к мифологии у Гесиода, жившего в период становления греческой полисной системы и идеологии. Он собирает и сводит воедино мифы и генеалогии богов, излагает космогоническую систему в связи с историей происхождения богов ("Теогония"), обнаруживая большую склонность к хтонической мифологии. В классической лирике (7-5 вв. до н.э.), где мифология служит средством для передачи самоощущений и излияний личности, миф сам по себе в значительной мере блекнет, но в нем выдвигаются неведомые Гомеру и Гесиоду моменты. Греческая драма (V в. до н.э. - Эсхил, Софокл, Еврипид) явилась синтезом внеличного, созерцательного эпоса и личного субъективного самоощущения в лирике. В трагедии судьба, рок - вся эта трудно усваиваемая бездна античного пессимизма получила свою логику, историю, свои образы. Из комедиографов к образам греческой мифологии обращался Аристофан (5 в. до н.э). Эллинистическая поэзия - Феокрит, Бион, Мосх (4-3 вв. до н.э.) и другие авторы - дает ряд мелких и изящных мифологических образов. Немаловажный мифологический материал, изобилующий экзотическими именами, содержат гимны Каллимаха (3 в. до н.э.). Из поэтов-александрийцев особенно интересен Аполлоний Родосский (3 в. до н.э.), изложивший в поэме "После Гомера" события после смерти Гектора до взятия Трои и Нонн Панополитанский (5 в), который в поэме "Дионисовы песни" сообщает много фактов в связи с рождением и жизнью Диониса. Источниками для изучения греческой мифологии являются также труды Филострата Старшего и Филострата Младшего (3 в. н.э.). Каллистрата (4 в) и эпиграмматистов (Мелеагр, 1 в. до н.э., и др.).
Олимпийский период
В мифологии этого периода, связанного с переходом к патриархату, появляются герои, которые расправляются с чудовищами и страшилищами, некогда пугавшими воображение человека, задавленного непонятной ему и всемогущей природой. Аполлон убивает пифийского дракона и основывает на этом месте свое святилище (Hymn. Hom. II). Тот же Аполлон убивает двух чудовищных великанов - сыновей Посейдона Ота и Эфиальта, которые выросли настолько быстро, что, едва возмужав, уже мечтали взобраться на Олимп, овладеть Герой и Артемидой и, вероятно, царством самого Зевса (Hom. Od. XI 305-320). Также убивает дракона Кадм и на месте битвы основывает город Фивы (Ovid. Met. III 1 - 130), Персей убивает Медузу (IV 765-803), Беллерофонт - Химеру (Гомер "Илиада", VI 179-185), Мелеагр - калидонского вепря (IX 538-543). Совершает свои двенадцать подвигов Геракл.
Вместо мелких богов и демонов появляется один главный, верховный бог Зевс, которому подчиняются все остальные боги и демоны. Патриархальная община водворяется теперь на небе или, что то же самое, на горе Олимп (отсюда понятия "олимпийские боги", "олимпийская мифология"). Зевс сам ведет борьбу с разного рода чудовищами, побеждает титанов, киклопов, Тифона и гигантов и заточает их под землю, в тартар. Появляются боги нового типа. Женские божества, оформившиеся из многогранного древнего образа богини-матери, получили новые функции в эпоху героизма. Гера стала покровительницей браков и моногамной семьи, Деметра - культурного земледелия, Афина Паллада - честной, открытой и организованной войны (в противоположность буйному, анархическому и аморальному Аресу), Афродита - богиней любви и красоты (вместо прежней дикой всепорождающей и всеуничтожающей богини), Гестия - богиней домашнего очага. Даже Артемида, которая сохранила древние охотничьи функции, приобрела красивый и стройный вид и превратилась в образец дружелюбного и сердечного отношения к людям. Ремесло также обрело своего покровителя, а именно - Гефеста. В XX гомеровском гимне ему приписывается покровительство всей цивилизации. Бога