Османскую империю в xix веке стали называть «больным человеком европы» по причине: установления над турецким правительством опеки со стороны великобритании и франции усиления противоречий внутри империи, роста национальных движений, начала распада территории отпадения от турции всех её европейских владений: египта, саудовской аравии и ирака свержения династии султанов и прихода к власти республиканского правительства «младотурков»
Початок XIX ст. повернув українському народові його мову як знаряддя творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В "Енеїді" І. Котляревського, в повістях Г. Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах харківських поетів-романтиків український народ пізнавав самого себе, свій побут, свої звичаї, свої більші чи менші клопоти соціальні. І все ж це була література про народ, а не для народу...
Дальший її розвиток і утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить кардинальні суспільні проблеми своєї доби.
Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть українських панiв типу "завзятого патрiота" Петра Скоропадського ("у свитi ходить мiж панами та п'є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку", а водночас "кругом паскуда", що "в селi своїм дiвчаток перебирає"), чи персонажiв вiрша "I мертвим i живим..." Поет добре знав українцiв, що любили "на братовi шкуру, а не душу". галерею таких панiв вiн показав у вступi до поеми "Сон" та мало не в усiх своїх iнших творах.
Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi".
Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.
Висновки
Навіть при житті авторитет Шевченкового слова був високий не тільки завдяки його політичній вагомості, а ще й тому, що позбавлений права на власну історію і національну самосвідомість, український народ сприймав твори свого поета не лише як красне письменство, а й як фактор розвитку всього культурного життя в Україні.
Білоруський письменник М. Богданович у статті, написаній до сторіччя з дня народження поета, писав: "...Це письменник, якому судилася величезна роль стати символом культурної цінності цілого народу, уособленням усієї його духовної сутності". В одному з листів наприкінці життя (1859 р.) Т.Шевченко писав: "Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу...". І сам же він своєю творчістю вивів свій народ у число непересічних за таланом і талантом.
Тарас Шевченко − символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря − безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.
. «Устав о сибирских киргизах» 1822 года и ликвидация ханской власти в Среднем жузе
В Среднем жузе после смерти ханов Бокея и Уали избирать новых ханов царское правительство сочло нежелательным. В 1822 году под руководством генерал-губернатора Западной Сибири М.М. Сперанского был разработан и утвержден царем «Устав о сибирских киргизах», которым фактически была упразднена ханская власть в Среднем жузе.
Одной из главных целей новой реформы в Казахстане была ликвидация ханской власти в Среднем жузе. «Устав» по своей цели и содержанию был связан с политикой, направленной на фактическое присоединение северо-восточных районов Казахстана к Российской империи и превращение их в колонию. Коренным образом изменилось административное, судебное и территориальное управление. По сведениям русского ученого Н. Коншина «Сибирская администрация по распоряжению из Центра разослала по степи агентов ... для убеждения казахов принимать новое устройство, а затем - мулл из казанских татар».
Объяснение:
Сори если не правильно