1.у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. ... у скіфів утворюється могутній племінний союз.
2.За Геродотом, все населення Причорноморської Скіфії поділялося на кілька великих етнічних груп: Царські скіфі та скіфі-кочовики – проживали у Приазов'ї, на Нижньому Дніпрі та Степовому Криму
3.На стику V-IV століть до нашої ери формується ще одна галузь скіфської економіки – землеробство, орієнтоване на вирощування кормів для підгодівлі худоби взимку. Племена стали запасатися просом і плівчастим ячменем. Після вони стали вирощувати зерно і для себе. Землю обробляли перелогом, попередньо випаливши травостій на ділянці. Після двох років експлуатації цієї ділянки її перетворювали на пасовище. І тільки через 10 років земля оброблялася знову.
4.Основою релігії є віра у надприродні сили — таємні й могутні, шо правлять світом. На підтримку зв’язку із ними спрямовано певні дії, шо являють собою обрядову сторону релігії. Усвідомлення себе часткою Космосу перетворювало кожну дію на ритуал, закріплений у звичаях. їх виконання здійснювалося, можна сказати, автоматично. Водночас цей глобальний зв’язок мав підтримуватися також спеціальними у тому числі й колективними діями. Таю ритуали здійснювалися за певним сценарієм і з участю посередник», здатних долати різні світи і транслювати волю та накази сил, що правлять світом. Обидві ці сторони, хоча й не повною мірою, знайшли відображення в писемних та археологічних джерелах. За Геродотом (IV, 59), скіфський пантеон включав сім верховних божеств, значущість яких підкреслювалася послідовністю переліку, а функції — паралелями з грецькими божествами. Найбільше скіфи шанували Табіті (Гестію), потім Папая (Зевса) та його дружину Апі (Гею), після них — Гойтосіра (Аполлона), Аргімпасу (Афродіту Небесну), Геракла й Арея, а царські скіфи — ще й Фагімасада (Посейдона). Папай-Зевс і Геракл, а також Апі (у вигляді діви-змії) фігурують і в етногонічних легендах на сюжет про трьох братів. Можливо, іншим іменем Апі було Opa — так звали матір Колаксая, за В. Флаком (Аргонавти ка, VI, 48—68). Антро і зображення трактують як своєрідну ілюстрацію скіфського пантеону та етногенетичних міфів (Б. М. Граков, С. С. Безсонова, Д. С. Раєвський та ін.).
Обрядова сторона вірувань відображена Геродотом в описі поховального ритуалу (IV, 71—73), охорони і щорічного свята на честь золотих священних дарунків (IV, 5—7), військових звичаїв тощо. Головна їхня сутність зводилася до принесення жертв, насамперед, худоби. Серед служителів культу згадуються віщуни, які ворожили на вербовій лозі, та енареї (євнухи), “інструментом” яких були смужки липової кори (IV, 67—69).
Своєрідність скіфського пантеону полягає в тому, що його очолювало жіноче божество — богиня вогню Табіті. Її верховне місце підкреслювалося метафорою “цариця скіфів” (IV, 127), а причетність до священного царського вогнища тим, що клятва богами царського вогнища (“царськими Гестіями”) вважалася найбільш значущою, а її порушення могло викликати хворобу царя. Зображення Табіті зазвичай убачають у такому сюжеті: жінка на троні з люстерком у руці, перед нею стоїть чоловік.
Божественна пара Папай і Апі втілює ідею союзу неба і землі. Папая — бога неба і прабатька скіфів — зображено на наверші з Лисої Гори у вигляді світового дерева, стовбур якого зливається з фігурою бога-творця. Його дружина Апі завдяки своєму імені (з давньоіранського — вода) асоціюється із вологою землею. Виходячи з етногонічних легенд, вона постає як напівдіва-напівзмія. Цей образ передано в скіфській іконографії у вигляді жінки, тулуб якої закінчується пишними закрученими вгору пагонами, зміями чи драконами.
Гойтосір, як і Аполлон та авестійський Мітра, — божество Сонця і світла, охоронець худоби, а отже стрілець і переможець чудовиськ. Натомість Аргімпаса за аналогією з Афродітою Небесною та її близькосхідними аналогами постає як богиня родючості, Володарка звірів, покровителька дикої природи. Образ її можна розпізнати в зображеннях богині в оточенні звірів.
В эпоху палеолита климат Земли, её растительный и животный мир значительно отличались от современных. Люди эпохи палеолита жили немногочисленными первобытными сообществами и пользовались лишь оббитыми каменными орудиями, не умея ещё шлифовать их и изготавливать глиняную посуду — керамику. Тем не менее, кроме каменных орудий изготавливали также орудия из кости, кожи, дерева и других материалов растительного происхождения. Они занимались охотой и собиранием растительной пищи[6]. Рыболовство только начинало возникать, а земледелие и скотоводство не были известны.
Начало палеолита (2,6 млн лет назад) соответствует появлению на Земле древнейших обезьяноподобных людей (архантропов) типа олдувайского Homo habilis. В конце палеолита эволюция гоминид завершается появлением современного вида людей (Homo sapiens). В самом конце палеолита люди начали создавать древнейшие произведения искусства, и появились признаки существования религиозных культов, такие как ритуалы и погребения[6][7][8][9]. Климат палеолита несколько раз изменялся от ледниковых периодов до межледниковых, становясь то теплее, то холоднее.
Конец палеолита датируется примерно 11—10 тыс. лет назад. Это время перехода к мезолиту — промежуточной эпохе между палеолитом и неолитом[10].
Палеолит условно разделяется на нижний и верхний, хотя многие исследователи выделяют также из нижнего палеолита средний. Более дробные подразделения верхнего или позднего палеолита имеют только местный характер, так как разнообразные археологические культуры этого периода представлены не повсеместно. Временные границы между подразделениями в разных регионах также могут различаться, так как археологические культуры сменяли друг друга не одновременно.
1.у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. ... у скіфів утворюється могутній племінний союз.
2.За Геродотом, все населення Причорноморської Скіфії поділялося на кілька великих етнічних груп: Царські скіфі та скіфі-кочовики – проживали у Приазов'ї, на Нижньому Дніпрі та Степовому Криму
3.На стику V-IV століть до нашої ери формується ще одна галузь скіфської економіки – землеробство, орієнтоване на вирощування кормів для підгодівлі худоби взимку. Племена стали запасатися просом і плівчастим ячменем. Після вони стали вирощувати зерно і для себе. Землю обробляли перелогом, попередньо випаливши травостій на ділянці. Після двох років експлуатації цієї ділянки її перетворювали на пасовище. І тільки через 10 років земля оброблялася знову.
4.Основою релігії є віра у надприродні сили — таємні й могутні, шо правлять світом. На підтримку зв’язку із ними спрямовано певні дії, шо являють собою обрядову сторону релігії. Усвідомлення себе часткою Космосу перетворювало кожну дію на ритуал, закріплений у звичаях. їх виконання здійснювалося, можна сказати, автоматично. Водночас цей глобальний зв’язок мав підтримуватися також спеціальними у тому числі й колективними діями. Таю ритуали здійснювалися за певним сценарієм і з участю посередник», здатних долати різні світи і транслювати волю та накази сил, що правлять світом. Обидві ці сторони, хоча й не повною мірою, знайшли відображення в писемних та археологічних джерелах. За Геродотом (IV, 59), скіфський пантеон включав сім верховних божеств, значущість яких підкреслювалася послідовністю переліку, а функції — паралелями з грецькими божествами. Найбільше скіфи шанували Табіті (Гестію), потім Папая (Зевса) та його дружину Апі (Гею), після них — Гойтосіра (Аполлона), Аргімпасу (Афродіту Небесну), Геракла й Арея, а царські скіфи — ще й Фагімасада (Посейдона). Папай-Зевс і Геракл, а також Апі (у вигляді діви-змії) фігурують і в етногонічних легендах на сюжет про трьох братів. Можливо, іншим іменем Апі було Opa — так звали матір Колаксая, за В. Флаком (Аргонавти ка, VI, 48—68). Антро і зображення трактують як своєрідну ілюстрацію скіфського пантеону та етногенетичних міфів (Б. М. Граков, С. С. Безсонова, Д. С. Раєвський та ін.).
Обрядова сторона вірувань відображена Геродотом в описі поховального ритуалу (IV, 71—73), охорони і щорічного свята на честь золотих священних дарунків (IV, 5—7), військових звичаїв тощо. Головна їхня сутність зводилася до принесення жертв, насамперед, худоби. Серед служителів культу згадуються віщуни, які ворожили на вербовій лозі, та енареї (євнухи), “інструментом” яких були смужки липової кори (IV, 67—69).
Своєрідність скіфського пантеону полягає в тому, що його очолювало жіноче божество — богиня вогню Табіті. Її верховне місце підкреслювалося метафорою “цариця скіфів” (IV, 127), а причетність до священного царського вогнища тим, що клятва богами царського вогнища (“царськими Гестіями”) вважалася найбільш значущою, а її порушення могло викликати хворобу царя. Зображення Табіті зазвичай убачають у такому сюжеті: жінка на троні з люстерком у руці, перед нею стоїть чоловік.
Божественна пара Папай і Апі втілює ідею союзу неба і землі. Папая — бога неба і прабатька скіфів — зображено на наверші з Лисої Гори у вигляді світового дерева, стовбур якого зливається з фігурою бога-творця. Його дружина Апі завдяки своєму імені (з давньоіранського — вода) асоціюється із вологою землею. Виходячи з етногонічних легенд, вона постає як напівдіва-напівзмія. Цей образ передано в скіфській іконографії у вигляді жінки, тулуб якої закінчується пишними закрученими вгору пагонами, зміями чи драконами.
Гойтосір, як і Аполлон та авестійський Мітра, — божество Сонця і світла, охоронець худоби, а отже стрілець і переможець чудовиськ. Натомість Аргімпаса за аналогією з Афродітою Небесною та її близькосхідними аналогами постає як богиня родючості, Володарка звірів, покровителька дикої природи. Образ її можна розпізнати в зображеннях богині в оточенні звірів.
в ньому.
Объяснение:
вчися 6 класник
В эпоху палеолита климат Земли, её растительный и животный мир значительно отличались от современных. Люди эпохи палеолита жили немногочисленными первобытными сообществами и пользовались лишь оббитыми каменными орудиями, не умея ещё шлифовать их и изготавливать глиняную посуду — керамику. Тем не менее, кроме каменных орудий изготавливали также орудия из кости, кожи, дерева и других материалов растительного происхождения. Они занимались охотой и собиранием растительной пищи[6]. Рыболовство только начинало возникать, а земледелие и скотоводство не были известны.
Начало палеолита (2,6 млн лет назад) соответствует появлению на Земле древнейших обезьяноподобных людей (архантропов) типа олдувайского Homo habilis. В конце палеолита эволюция гоминид завершается появлением современного вида людей (Homo sapiens). В самом конце палеолита люди начали создавать древнейшие произведения искусства, и появились признаки существования религиозных культов, такие как ритуалы и погребения[6][7][8][9]. Климат палеолита несколько раз изменялся от ледниковых периодов до межледниковых, становясь то теплее, то холоднее.
Конец палеолита датируется примерно 11—10 тыс. лет назад. Это время перехода к мезолиту — промежуточной эпохе между палеолитом и неолитом[10].
Палеолит условно разделяется на нижний и верхний, хотя многие исследователи выделяют также из нижнего палеолита средний. Более дробные подразделения верхнего или позднего палеолита имеют только местный характер, так как разнообразные археологические культуры этого периода представлены не повсеместно. Временные границы между подразделениями в разных регионах также могут различаться, так как археологические культуры сменяли друг друга не одновременно.