с вопросами, по теме:Ідеї автономіїї та самостійності у програмах українських політичних партій Наддніпрянщини. Варіант 2. Ідеї автономії та самостійності у програмах українських політичних партій Наддніпрянщини
Підготувати реферат, звернувши увагу на питання.
1. Що викликало появу в українському визвольному русі на початку XX ст. двох течій - автономістської та самостійницької?
2. На підставі Документа 1 визначте, які аргументи використовує М. Міхновський, щоб довести необхідність повної незалежності України. Чи переконливі, на ваш погляд, ці аргументи?
3. Порівняйте уривки із «Самостійної України» (Документ 1) з Нарисом програми Революційної української партії (Документ 2). У чому полягає спільність і принципова різниця змісту цих документів?
4. Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) ставила своєю метою автономію України. В її програмі (Документ 3) охарактеризовані вимоги, на які повинна була погодитися Росія, щоб Україна стала її автономною частиною. Враховуючи історичний досвід перебування України у складі Російської імперії, обґрунтуйте висновок, чи можна було виконати цю програму й забезпечити умови для вільного національного й політичного життя українського народу.
5. Яка політична лінія в українському русі мала на початку XX ст. більше прихильників і чому?
6. За якою лінією було майбутнє?
Документи та матеріали
1. Уривки з брошури «Самостійна Україна» Миколи Міхновського (1900 р.)
Ми визнаємо, що наш нарід... перебуває у становищі зрабованої нації.
...Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин...
Коли в української держави відібрано бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостанніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки, наче в завойованій свіжо країні, висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу.
Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Вона віддає себе на служения сьому великому ідеалові і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну.
...Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне «я». ...Нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечки, і Полтава.
...Але як партія бойова, партія, що виросла на ґрунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати ту найближчу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширення її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.
Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остатня боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи!
Диктату́ра пролетариа́та — в марксистской теории форма политической власти, выражающая интересы рабочего класса. Согласно марксизму, во время превращения капиталистического государства в бесклассовое коммунистическое общество должен пройти переходный период, когда государство ещё будет существовать, но власть в этом государстве будет принадлежать пролетариату, а формой власти будет диктатура[Прим. 1]. В этот переходный период неограниченная власть, по теории Маркса, будет употреблена на то, чтобы разрушить существующую политическую систему, а также подавить группы населения, поддерживающие эту систему. Иные формы перехода к коммунизму, согласно версии марксизма 1840-х годов, невозможны[Прим. 2]. Существует мнение, что эта форма власти была применена на практике во время Парижской коммуны и большевиками в первоначальный период существования Советской России и СССР, где она реализовалась в виде власти компартии, осуществлявшей диктатуру от имени пролетариата. С концепции диктатуры пролетариата советский политический строй официально описывался вплоть до XXII съезда КПСС (1961 год). На XXII съезде было провозглашено и внесено в программу партии, что в результате завершения строительства социализма диктатура пролетариата в СССР выполнила свою историческую роль и с точки зрения внутреннего развития перестала быть необходимой. Была введена новая концепция общенародного государства (всенародной социалистической демократии), в которую, как предполагалось, превратилось Советское государство[1].