Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться»
Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться»
Объяснение:
Зачем тут обьяснение?
Возможно вот это, не баньте
Объяснение:
Деспот в Древнем Египте – фараон – был носителем всей полноты государственной
власти.
Его личность обожествлялась вплоть до того, что запрещалось вслух
произносить его имя и титул «фараона» обозначает «большой дом». Фараон
считался сыном Бога солнца Ра.
Непосредственно фараон давал указания верховному чиновнику джати.
Джати и стоял во главе огромного чиновнического аппарата.
В Египте существовали прообразы министерств. Например: «дом сокровищ» -
финансовое ведомство, «дом оружия» - военное ведомство, «дом главного
архитектора» - ведомство общественных работ.
В м/у сохранилось деление всего государства на Верхний и Нижний Египет, в
котором правили назначенные фараоном наместники.
Соответственно и отдельные нормы превратились в административно-территориальные единицы, в которых правили номархи.
Если раньше это были местные цари, то после объединения
Египта они превратились в чиновников.
Низшей единицей управления выступала община, в которой сохранялось определенное самоуправление – выборы старосты,
распределение налогов, разрешение незначительных споров и т.д.
Судебная власть не была отделена от административной, и судопроизводство
осуществляли соотв. чиновники.
Джати принадлежали полномочия.
Отчасти судебные функции принадлежали жреческим коллегиям.
Длительное время армия в Древнем Египте была основана на ополчении.
Лишь в период нового царства окончательно сложилась регулярная профессиональная армия.