На початку XVI ст. під владою кримських ханів, перебував не лише степовий і передгірський Крим (південне узбережжя належало туркам), а й величезні степові простори між Дніпром і Кубанню. У самому Криму жили так звані перекопські татари, а причорноморські степи займала залежна від кримського хана орда ногайських татар. Перехід Кримської держави Гіреїв у васальну залежність від Османської Порти об'єднав їх зусилля в натиску на Східну Європу.
У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало європейських мандрівників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI ст. кримські татари ще не знали осілого землеробства. Михайло Литвин (жив у Криму в 1537—1539 pp. як литовський посол) з подивом писав, що «землю, навіть найбільш родючу, вони (татари) не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм дає, тобто травою для годівлі худоби». Але вже на той час з'явилися ознаки переходу до землеробства як допоміжної галузі господарства. Продовжуючи кочувати, татари почали розорювати й засівати в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Таке примітивне землеробство, характерне для деяких відсталих кочових народів Середньої Азії, Північного Кавказу тощо, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.
Не дбаючи про розвиток господарства, татарська правляча верхівка дедалі частіше вчиняла набіги на сусідів, грабуючи й захоплюючи в полон людей, яких обертала на рабів або продавала у східні країни. Найбільше терпіли від них українські землі.
У 1500 р. татарська орда пограбувала Київщину, Волинь, Холмську та Белзьку землі, дійшовши до Вісли. 1502, 1508 і 1509 pp. татари «плюндрували Поділля і Галичину, а в 1508, 1512 і 1517 pp. — Волинь, у 1524 р. розорили Львівську і Подільську землі, в 1534 і 1549 pp. знову вдерлися на Волинь. Найчастіше зазнавали татарських нападів Південна Київщина і Переяславщина.
Литовські та польські феодали, під владою яких у той час знаходились українські землі, мало дбали про їх захист. У боротьбі проти татарських нападів населенню доводилось покладатися на себе. З XVI ст. важливу роль у захисті України від татарських набігів стало відігравати козацтво.
Таким чином, татарське вторгнення в Крим та Північне Причорномор'я й утворення Кримського ханства, відсталого в економічному й культурному відношеннях, негативно позначилися на загальному прогресі не лише місцевого населення, а й сусідніх народів, які зазнавали постійних грабіжницьких нападів кримських орд.
На початку XVI ст. під владою кримських ханів, перебував не лише степовий і передгірський Крим (південне узбережжя належало туркам), а й величезні степові простори між Дніпром і Кубанню. У самому Криму жили так звані перекопські татари, а причорноморські степи займала залежна від кримського хана орда ногайських татар. Перехід Кримської держави Гіреїв у васальну залежність від Османської Порти об'єднав їх зусилля в натиску на Східну Європу.
У кримських татар господарство розвивалося дуже повільно і вражало європейських мандрівників своєю відсталістю. Навіть у 30-х роках XVI ст. кримські татари ще не знали осілого землеробства. Михайло Литвин (жив у Криму в 1537—1539 pp. як литовський посол) з подивом писав, що «землю, навіть найбільш родючу, вони (татари) не обробляють, задовольняючись тим, що вона сама їм дає, тобто травою для годівлі худоби». Але вже на той час з'явилися ознаки переходу до землеробства як допоміжної галузі господарства. Продовжуючи кочувати, татари почали розорювати й засівати в степу ділянки землі, щоб повернутися до них восени і зібрати врожай. Таке примітивне землеробство, характерне для деяких відсталих кочових народів Середньої Азії, Північного Кавказу тощо, не могло задовольнити потреби населення у хлібі та інших продуктах харчування.
Не дбаючи про розвиток господарства, татарська правляча верхівка дедалі частіше вчиняла набіги на сусідів, грабуючи й захоплюючи в полон людей, яких обертала на рабів або продавала у східні країни. Найбільше терпіли від них українські землі.
У 1500 р. татарська орда пограбувала Київщину, Волинь, Холмську та Белзьку землі, дійшовши до Вісли. 1502, 1508 і 1509 pp. татари «плюндрували Поділля і Галичину, а в 1508, 1512 і 1517 pp. — Волинь, у 1524 р. розорили Львівську і Подільську землі, в 1534 і 1549 pp. знову вдерлися на Волинь. Найчастіше зазнавали татарських нападів Південна Київщина і Переяславщина.
Литовські та польські феодали, під владою яких у той час знаходились українські землі, мало дбали про їх захист. У боротьбі проти татарських нападів населенню доводилось покладатися на себе. З XVI ст. важливу роль у захисті України від татарських набігів стало відігравати козацтво.
Таким чином, татарське вторгнення в Крим та Північне Причорномор'я й утворення Кримського ханства, відсталого в економічному й культурному відношеннях, негативно позначилися на загальному прогресі не лише місцевого населення, а й сусідніх народів, які зазнавали постійних грабіжницьких нападів кримських орд.