В стихотворении, посвященном памяти А,И. Одоевского, Лермонтов в нескольких строчках набросал своеобразный поэтический портрет Кубани, включивший в себя всё, что составляет само понятие «Кубань»: И, вкруг твоей могилы неизвестной, Все, чем при жизни радовался ты, Судьба соединила так чудесно: Немая степь синеет, и венцом Серебряным Кавказ ее объемлет; Над морем он, нахмурясь, тихо дремлет. Как великан, склонившись над щитом, Рассказам волн кочующих внимая, А море Чёрное шумит не умолкая. Такой видел Кубань великий поэт: бескрайняя степь, серебряные горы и загадочный говор моря. И всё это «судьба соединила так чудесно»
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.