Война продолжалась 116 лет (с четырьмя перерывами). Строго говоря, это была скорее серия военных конфликтов:
Эдвардианская война — в 1337—1360 годах.
Каролингская война — в 1369—1396 годах.
Ланкастерская война — в 1415—1428 годах.
Завершающий период — в 1428—1453 годах.
Войну начал английский король Эдуард III, бывший по материнской линии внуком французского короля Филиппа IV Красивого из династии Капетингов, после смерти в 1328 году Карла IV, последнего представителя прямой ветви Капетингов, и коронации Филиппа VI.
В 1333 году Эдуард начал войну против шотландского короля Давида II, союзника Франции. В условиях, когда внимание англичан было приковано к Шотландии, Филипп VI решил воспользоваться случаем и присоединить Гасконь. Однако шотландская война оказалась успешной для англичан, и Давид уже в июле был вынужден бежать во Францию после разгрома при Халидон-Хилле. В 1336 году Филипп начал строить планы по проведению высадки на Британские острова для восстановления Давида II на Шотландском престоле, параллельно планируя присоединение Гаскони. Враждебность в отношениях двух стран накалилась до предела.
Осенью 1337 года англичане предприняли наступление в Пикардии. Их поддержали фламандские города и феодалы, города Гаскони.
Очолював єгипетську державу правитель, який мав величезну владу. З утворенням єдиної держави його почали іменувати «володарем обох земель». Він вважався живим богом і носив титул Сина Сонця.
Давні єгиптяни називали царя Пер-О, що означало «Великий дім» (тобто палац). Греки давньоєгипетське слово «перо» вимовляли як «фараон». Звідси походить назва правителів Єгипту – фараон.
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала - номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
Война продолжалась 116 лет (с четырьмя перерывами). Строго говоря, это была скорее серия военных конфликтов:
Эдвардианская война — в 1337—1360 годах.
Каролингская война — в 1369—1396 годах.
Ланкастерская война — в 1415—1428 годах.
Завершающий период — в 1428—1453 годах.
Войну начал английский король Эдуард III, бывший по материнской линии внуком французского короля Филиппа IV Красивого из династии Капетингов, после смерти в 1328 году Карла IV, последнего представителя прямой ветви Капетингов, и коронации Филиппа VI.
В 1333 году Эдуард начал войну против шотландского короля Давида II, союзника Франции. В условиях, когда внимание англичан было приковано к Шотландии, Филипп VI решил воспользоваться случаем и присоединить Гасконь. Однако шотландская война оказалась успешной для англичан, и Давид уже в июле был вынужден бежать во Францию после разгрома при Халидон-Хилле. В 1336 году Филипп начал строить планы по проведению высадки на Британские острова для восстановления Давида II на Шотландском престоле, параллельно планируя присоединение Гаскони. Враждебность в отношениях двух стран накалилась до предела.
Осенью 1337 года англичане предприняли наступление в Пикардии. Их поддержали фламандские города и феодалы, города Гаскони.
Очолював єгипетську державу правитель, який мав величезну владу. З утворенням єдиної держави його почали іменувати «володарем обох земель». Він вважався живим богом і носив титул Сина Сонця.
Давні єгиптяни називали царя Пер-О, що означало «Великий дім» (тобто палац). Греки давньоєгипетське слово «перо» вимовляли як «фараон». Звідси походить назва правителів Єгипту – фараон.
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала - номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
Чиновники – люди, які перебували на державній службі.