Установить послидовнисть подий А) Перша згадка назви Украйна в писемних джерелах Б) Утворення Галицького князивства В) Любецький з`йзд князив Г) Розграбування Киэва князем Андриэм Боголюбським
втім, і склад посольства ольги не зовсім звичайним. почати з того, що на чолі його стояв не княжий посол, а правитель країни, що було випадком екстраординарним. костянтин багрянородний іменує ольгу – ельгу – «архонтіссою русі», викликаючи в нашій пам’яті, з одного боку, такий же титул на печатках феофана музалона і ряду інших осіб, які зіставляються з відомими нам руськими князями подніпров’я, а з іншого – ту саму русь на сході кримського півострова, з якою були пов’язані долі ігоря та святослава.
разом з ольгою до константинополя прибули шість її родичок-архонтісс, тобто княгинь, про існування яких немає ніяких звісток в руських літописах, а також племінник, син сестри або брата ольги (анепсій – кровноспоріднений племінник), що займав в церемоніалі прийому друге місце після княгині. княгиню і її родичок 16 шляхетних , мабуть, «бояринь», 22 посла, 44 купця, п’ять «людей святослава», три перекладачі, священик і служителі «високого рангу», тобто придворні ольги.
по обов’язковому церемоніальному прийому княгині належало вітати імператора, тричі розпростершись біля підніжжя його трону, однак ольга обмежилася легким нахилом голови. після урочистої аудієнції ольга не покинула палац, а попрямувала зі своїми супутницями в сімейні покої імператриці і, як можна судити з низки ознак, була прийнята не як чужинний правитель, а як почесний гість сім’ї.
у чому тут причина? чи міг імператор так приймати язичницю? і з чим взагалі приїхала ольга в константинополь? які були у неї справи? з останнім теж повна неясність. припущення істориків, що, охрестившись, ольга вела переговори про самостійну руську церкву і просила на русь духовенство – не більше ніж порожні домисли. переговори про торгівлю і мир ніяк не пояснюють спорідненого (у всякому разі, дружнього) характеру спілкування руської княгині і імператорського сімейства, її прийомів у внутрішніх покоях палацу. логічніше припустити, що метою візиту ольги були матримоніальні наміри руської правительки підшукати гідну дружину для свого сина.
французький історик ж. п. аріньон, аналізуючи почесті, надані руській княгині, зазначив, що ольга була прийнята в константинополі по чину «оперезаної патрикії», на який вона мала право тільки в тому випадку, якщо б стала свекрухою «багрянородної» принцеси. однак зауваження це могло мати сенс, якби візит ольги припадав на середину і другу половину 50-х років x століття, коли святослав вступив у шлюбний вік, а не тоді, коли йому було 4-5 років. до того ж не варто забувати, як ставився костянтин vii до шлюбів з «варварами». той же аріньон, торкаючись питання про хрещення ольги в константинополі, вважає, що імператор, який вважав себе «христом серед апостолів», ні в якому разі не упустив би нагоди розповісти про хрещення при своєму дворі, та ще з його участю в якості хресного …
нарешті, є пряме свідчення, що до моменту відвідування царгорода ольга вже була християнкою: в її свиті разом з нею прибув священик григорій. припущення, що він виконував за княгиню роль перекладача, неспроможне: у тій же свиті був особистий перекладач княгині і ще два перекладача.
щоб підтримати літописну версію (і версію житія ольги), історики зазвичай апелюють до двох інших свідчень, де (в одному прямо, в іншому опосередковано) вказується на прийняття ольгою хрещення саме в константинополі. перше свідчення – фрагмент хроніки візантійського історика кінця xi століття іоанна скіліци, досить точно викладає версію «повісті минулих літ». скіліца взагалі слідує працям своїх попередників, розцвічуючи їхні розповіді деталями і подробицями, велика частина яких, мабуть, на його совісті. у даному випадку можна думати, що в його руках був список якщо не «повісті …», то «початкового зводу».
останнє тим більш імовірно, що в розповіді про хрещення русі володимиром іоанн скіліца також слідує руській версії подій, на що зазвичай не звертають уваги. і все ж, поряд з повторенням відомого, у цього історика можна виявити досить істотні деталі. він підтверджує час приїзду ольги до константинополя саме в 946, а не в 957 році: історик датував цю подію часом патріарха феофілакта, який займав константинопольську кафедру з лютого 933 року по 27 лютого 956 року. поки датування цієї події «повістю …» (955 рік) не піддавалося календарній перевірці, вказівка скіліци на феофілакта не викликала особливого інтересу. тепер же, коли історикам доводиться вибирати з двох дат одну, свідоцтві скіліци виявляються одним з вирішальних факторів на користь 946 року.
Французская буржуазная революция конца xviii в. имела крупнейшее прогрессивное значение. оно заключалось прежде всего в том, что революция эта покончила с феодализмом и абсолютизмом так решительно, как никакая другая буржуазная революция. великую французскую революцию возглавил класс буржуазии. но , стоявшие перед этой революцией, смогли быть выполнены лишь тому, что ее главной движущей силой были народные массы - крестьянство и городское плебейство. французская революция являлась народной революцией, и в этом заключалась ее сила. активное, решающее участие народных масс придало революции ту широту и размах, которыми она отличалась от. других буржуазных революций. французская революция конца xviii в. осталась классическим образцом наиболее завершенной буржуазно-демократической революции. великая французская буржуазная революция предопределила последующее развитие по капиталистическому пути не только самой франции; она расшатала устои феодально-абсолютистских порядков и ускорила развитие буржуазных отношений в других европейских странах; под ее непосредственным влиянием возникло буржуазное революционное движение и в латинской америке. характеризуя значение французской буржуазной революции, ленин писал: «возьмите великую французскую революцию. она .недаром называется великой. для своего класса, для которого она работала, для буржуазии, она сделала так много, что весь xix век, тот век, который дал цивилизацию и культуру всему человечеству, прошел под знаком французской революции. он во всех концах мира только то и делал, что проводил, осуществлял по частям, доделывал то, что создали великие французские революционеры »
втім, і склад посольства ольги не зовсім звичайним. почати з того, що на чолі його стояв не княжий посол, а правитель країни, що було випадком екстраординарним. костянтин багрянородний іменує ольгу – ельгу – «архонтіссою русі», викликаючи в нашій пам’яті, з одного боку, такий же титул на печатках феофана музалона і ряду інших осіб, які зіставляються з відомими нам руськими князями подніпров’я, а з іншого – ту саму русь на сході кримського півострова, з якою були пов’язані долі ігоря та святослава.
разом з ольгою до константинополя прибули шість її родичок-архонтісс, тобто княгинь, про існування яких немає ніяких звісток в руських літописах, а також племінник, син сестри або брата ольги (анепсій – кровноспоріднений племінник), що займав в церемоніалі прийому друге місце після княгині. княгиню і її родичок 16 шляхетних , мабуть, «бояринь», 22 посла, 44 купця, п’ять «людей святослава», три перекладачі, священик і служителі «високого рангу», тобто придворні ольги.
по обов’язковому церемоніальному прийому княгині належало вітати імператора, тричі розпростершись біля підніжжя його трону, однак ольга обмежилася легким нахилом голови. після урочистої аудієнції ольга не покинула палац, а попрямувала зі своїми супутницями в сімейні покої імператриці і, як можна судити з низки ознак, була прийнята не як чужинний правитель, а як почесний гість сім’ї.
у чому тут причина? чи міг імператор так приймати язичницю? і з чим взагалі приїхала ольга в константинополь? які були у неї справи? з останнім теж повна неясність. припущення істориків, що, охрестившись, ольга вела переговори про самостійну руську церкву і просила на русь духовенство – не більше ніж порожні домисли. переговори про торгівлю і мир ніяк не пояснюють спорідненого (у всякому разі, дружнього) характеру спілкування руської княгині і імператорського сімейства, її прийомів у внутрішніх покоях палацу. логічніше припустити, що метою візиту ольги були матримоніальні наміри руської правительки підшукати гідну дружину для свого сина.
французький історик ж. п. аріньон, аналізуючи почесті, надані руській княгині, зазначив, що ольга була прийнята в константинополі по чину «оперезаної патрикії», на який вона мала право тільки в тому випадку, якщо б стала свекрухою «багрянородної» принцеси. однак зауваження це могло мати сенс, якби візит ольги припадав на середину і другу половину 50-х років x століття, коли святослав вступив у шлюбний вік, а не тоді, коли йому було 4-5 років. до того ж не варто забувати, як ставився костянтин vii до шлюбів з «варварами». той же аріньон, торкаючись питання про хрещення ольги в константинополі, вважає, що імператор, який вважав себе «христом серед апостолів», ні в якому разі не упустив би нагоди розповісти про хрещення при своєму дворі, та ще з його участю в якості хресного …
нарешті, є пряме свідчення, що до моменту відвідування царгорода ольга вже була християнкою: в її свиті разом з нею прибув священик григорій. припущення, що він виконував за княгиню роль перекладача, неспроможне: у тій же свиті був особистий перекладач княгині і ще два перекладача.
щоб підтримати літописну версію (і версію житія ольги), історики зазвичай апелюють до двох інших свідчень, де (в одному прямо, в іншому опосередковано) вказується на прийняття ольгою хрещення саме в константинополі. перше свідчення – фрагмент хроніки візантійського історика кінця xi століття іоанна скіліци, досить точно викладає версію «повісті минулих літ». скіліца взагалі слідує працям своїх попередників, розцвічуючи їхні розповіді деталями і подробицями, велика частина яких, мабуть, на його совісті. у даному випадку можна думати, що в його руках був список якщо не «повісті …», то «початкового зводу».
останнє тим більш імовірно, що в розповіді про хрещення русі володимиром іоанн скіліца також слідує руській версії подій, на що зазвичай не звертають уваги. і все ж, поряд з повторенням відомого, у цього історика можна виявити досить істотні деталі. він підтверджує час приїзду ольги до константинополя саме в 946, а не в 957 році: історик датував цю подію часом патріарха феофілакта, який займав константинопольську кафедру з лютого 933 року по 27 лютого 956 року. поки датування цієї події «повістю …» (955 рік) не піддавалося календарній перевірці, вказівка скіліци на феофілакта не викликала особливого інтересу. тепер же, коли історикам доводиться вибирати з двох дат одну, свідоцтві скіліци виявляються одним з вирішальних факторів на користь 946 року.