Топони́мика (от др.-греч. τόπος «место» + ὄνυμα[1] — «имя, название») — раздел ономастики, изучающий географические названия (топонимы), их происхождение, смысловое значение, развитие, современное состояние, написание и произношение. Топонимика является интегральной научной дисциплиной, которая находится на стыке наук и широко используется в различных областях знаний: лингвистике, географии, архитектуре, истории и т. п. Как отмечал белорусский топонимист С. Н. Басик, «ни одна из наук не должна обладать „монополией“ на топонимику. Опыт показал, что плодотворные топонимические исследования могут развиваться при использовании методов и достижений всех трех наук. Топонимист (ученый, занимающийся топонимикой) не должен быть только лингвистом, или географом, или историком — он должен быть топонимистом. Это положение, сформулированное ещё в 60-е годы столетия, является определяющим в современных подходах к топонимике, как науке. Таким образом, топонимика — это самостоятельная „пограничная“ наука, развивающаяся на стыке трех дисциплин (лингвистики, истории и географии)»[2].
Топонимическая карта: названия коммун Франции с окончанием на -viller, -villers, -villiers, -willer
В терминологии русской ономастики в 1960-х годах использовалось также слово топономастика как обозначение науки о топонимах, очевидно, под влиянием его употребления в иностранных языках (англ. toponomastics, фр. toponomastique). Впрочем, этот термин просуществовал недолго, попав в разряд нерекомендуемых уже в конце 1960-х годов. Тогда же слова топонимика и топони́мия получили чёткий статус узловых терминов науки о географических названиях[3]: топонимика — обозначение самой науки, а топонимия — предмета топонимики; обозначение некой совокупности географических названий, например, какой-либо территории.
Основное значение и главное назначение географического названия — фиксация места на поверхности Земли. На Генеральной конференции ЮНЕСКО 16 ноября 1972 года было принято решение (подписанное и СССР): «не допускать искажения и переименования исторических топонимов»[4][5].
За тридцять років громадянської війни загинуло близько чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів. Також за тридцять років військові дії тривали всього 460 днів. Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів, у цілому була знищена.
Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV. Королева Маргарита з сином утекла до Франції.
Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать.. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварившись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою.
У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали "творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Маргариту взяли в полон. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).
Його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.
Топони́мика (от др.-греч. τόπος «место» + ὄνυμα[1] — «имя, название») — раздел ономастики, изучающий географические названия (топонимы), их происхождение, смысловое значение, развитие, современное состояние, написание и произношение. Топонимика является интегральной научной дисциплиной, которая находится на стыке наук и широко используется в различных областях знаний: лингвистике, географии, архитектуре, истории и т. п. Как отмечал белорусский топонимист С. Н. Басик, «ни одна из наук не должна обладать „монополией“ на топонимику. Опыт показал, что плодотворные топонимические исследования могут развиваться при использовании методов и достижений всех трех наук. Топонимист (ученый, занимающийся топонимикой) не должен быть только лингвистом, или географом, или историком — он должен быть топонимистом. Это положение, сформулированное ещё в 60-е годы столетия, является определяющим в современных подходах к топонимике, как науке. Таким образом, топонимика — это самостоятельная „пограничная“ наука, развивающаяся на стыке трех дисциплин (лингвистики, истории и географии)»[2].
Топонимическая карта: названия коммун Франции с окончанием на -viller, -villers, -villiers, -willer
В терминологии русской ономастики в 1960-х годах использовалось также слово топономастика как обозначение науки о топонимах, очевидно, под влиянием его употребления в иностранных языках (англ. toponomastics, фр. toponomastique). Впрочем, этот термин просуществовал недолго, попав в разряд нерекомендуемых уже в конце 1960-х годов. Тогда же слова топонимика и топони́мия получили чёткий статус узловых терминов науки о географических названиях[3]: топонимика — обозначение самой науки, а топонимия — предмета топонимики; обозначение некой совокупности географических названий, например, какой-либо территории.
Основное значение и главное назначение географического названия — фиксация места на поверхности Земли. На Генеральной конференции ЮНЕСКО 16 ноября 1972 года было принято решение (подписанное и СССР): «не допускать искажения и переименования исторических топонимов»[4][5].
За тридцять років громадянської війни загинуло близько чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів. Також за тридцять років військові дії тривали всього 460 днів. Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів, у цілому була знищена.
Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV. Королева Маргарита з сином утекла до Франції.
Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать.. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварившись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою.
У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали "творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Маргариту взяли в полон. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).
Його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.