| земли,
родственников Истар
можете назвать?
ти. Своей ГЛА
любский сделка
ШИх от его МИЛО,
Анадлежавши,
3. Организация деспотической власти. с.
ной политической опорой Андрей Боголюбси
своих «Милостников» (людей, зависевших от
сти) — дворовых Холопов. Права, прежде принадлеу
ТОЛЬКО КНЯЖеским дружинникам, начали рас ся на наиболее влиятельных слуг. Однако, в отличие
ЖИННИКОВ, Дворня, или дворяне, как их стали на
с конца XII в., не могли считаться ровней Князю Об
их господином. Если отношения КНЯЗЯ и бояр можно срар.
нить с западноевропейской системой вассалитета, то слуга
находился в прямой и безусловной зависимости от ГОСПО-
дина, был его собственностью, хотя мог занимать высокие
посты и иметь большие владения.
Андрей Боголюбский подчинил своей власти Киев
и Новгород. На княжение туда он посадил своих «Подруч-​

1)Амо́н — древнеегипетский бог небесного пространства, воздуха. Позже, при Новом царстве — бог солнца (Амон-Ра). Считался покровителем Фив.
2)Апо́п- в египетской мифологии огромный змей, олицетворяющий мрак и зло, изначальная сила, олицетворяющая Хаос, извечный враг бога солнца Ра. Миссией Апопа являлось поглощение солнца и ввержение Земли в вечную тьму. Часто выступает как собирательный образ всех врагов солнца.
3)Геб-древнеегипетский бог земли, сын Шу и Тефнут, брат и муж Нут и отец Осириса, Исиды, Сета и Нефтиды. Был Богом Земли или Земным холмом. Космогонические мифы представляли его находившимся в вечном соединении с богиней неба Нут, пока бог воздуха Шу не разделил их. 
4)Нут- древнеегипетская богиня неба, дочь Шу и Тефнут, сестра и жена Геба и мать Осириса, Исиды, Сета и Нефтиды. Гелиопольская эннеада богов.
5)Осирис-бог возрождения, царь загробного мира в древнеегипетской мифологии и судья душ усопших. Обычно изображался в виде спеленутой мумии с зелёным лицом, со свободными кистями рук.
6)Исида-одна из величайших богинь древности, ставшая образцом для понимания египетского идеала женственности и материнства.
7)Гор(Хор)- бог в древнеегипетской мифологии, сын Исиды.
8)Анубис- божество Древнего Египта с головой шакала и телом человека, проводник умерших в загробный мир. 
9)Тот- древнеегипетский бог мудрости, знаний, Луны, покровитель библиотек, ученых, чиновников, государственного и мирового порядка.
10)Маат- древнеегипетская богиня, персонифицирующая истину, справедливость, вселенскую гармонию, божественное установление и этическую норму. Маат изображалась в виде сидящей женщины со страусиным пером на голове, иногда крылатой.

Дмитро Вишневецький був старшим з 4-х синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — доньки Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Дід Дмитра —Михайло Вишневецький-Збаразький, разом з його батьком, дядьками Федором, Олександром, брали участь у Вишнівецькій баталії. Каспер Несецький називав його батьками князів Олександра Вишневецького та його дружину Скорутянку. Відомий як перший організатор козацьких військ. Його попередники — Предслав Лянцокоронський, Остафій Дашкович, залучаючи козацькі загони до своїх військових операцій, використовували їх як силу допоміжну. Вишневецький спирався на козацтво як на головну силу, якою він підпирав власні політичні амбіції. Козацький літописець XVIII ст. Граб'янка називав його навіть козацьким гетьманом, у джерелах XVI ст. такий титул «Байди» не трапляється. Не підтверджено джерелами твердження про те, що він заснував Запорізьку Січ. Зв'язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонізація придніпровських степів, утворення організації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці — справжньої Січі в Запоріжжі. Навіть його останній похід, що скінчився катастрофою в Молдавії, став прологом низки молдавських походів, здійснених козаками у наступні кілька десятиріч; найвідомішими з них були походи Івана Підкови (1577) та Тимоша Хмельницького  (1653 р.).