Зупинка 2. Розгляньте зображення пам'яток образотворчого мистецтва. До іть
Марічці та Ігорю встановити відповідність між зображеннями пам'яток та їхніми
Назвами.
А Волинська ікона Божої Матері з Покровської церкви в Луцьку
Б Ікона Юрія Змієборця
в Ікона Богоматері з Ісусом із Дорогобужа
ГХолмська ікона Божої Матері​

В Древней Греции образованию детей уделялось большое внимание. Греки стремились воспитать детей здоровыми и интеллектуально развитыми. К V веку до н.э. среди свободных афинян неграмотных не было. Все учебные заведения в Афинах принадлежали частным лицам. Дети, чьи отцы пали на поле боя, защищая отечество, обучались за государственный счёт. Однако это случалось крайне редко, так как обычно ответственность за ребёнка брали родственники. Андрей Валентинович Стрелков, кандидат исторических наук, рассказывает об образовании в Древней Греции. В греческом языке слово «пайс» означает ребёнок. Образование детей называлось общим термином «пайдэяс». Образование включало в себя обучение — знакомство ребёнка с некой суммой знаний обычно на начальной стадии, а далее следовало воспитание, то есть введение в духовную культуру, обучающую поведению в обществе. «Пайдеяс» означает не только процесс, но и результат процесса, то есть то, как меняется человек в результате образования. Речь идёт об образовании приблизительно с VI века до н.э по IV век н.э. За эту тысячу лет происходили разные изменения в процессе образования.  Греки, где бы они ни были, какую землю ни завоёвывали, первым делом создавали театры и школы. Александр Македонский завоевал Египет, именно там сохранилось много рукописей о практической стороне греческой системы образования. Греческий мир состоял из сотен полисов (городов-государств), единого государства ещё не существовало. Каждый из свободных членов полиса (кроме женщин и рабов) имел право на земельную собственность и обладал политическими правами. Каждый гражданин был обязан, как воин защищать своё государство, что включало в себя защиту своей собственности и гражданского статуса. Афины были демократической республикой, а в Спарте преобладала аристократическая олигархия, но везде главным органом власти было собрание граждан.

Тема голодомору бентежить серця навіть ситих та задоволених життям людей сьогодення. Ми часто зустрічаємо цю тему у творах української літератури. Ми жахаємося страшних та шокуючих подробиць життя тогочасних українців. На сторінках новел, оповідей та романів ніби оживають усі жахіття того часу.

Матері, що вбивають своїх дітей, аби вони не мучились голодом, брати, що вбивають один одного за краюху хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце.

Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть, і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в селах від того, що їм нічого було їсти.

На превеликий жаль, ця тема сьогодні стає об’єктом піар-кампаній багатьох політиків, що спекулюючи на людському горі намагаються заробити собі більший рейтинг. Такими речами не можна спекулювати. Ця чорна смуга в житті українців, що торкнулася кожної сім’ї, не може бути предметом інформаційної або політичної торгівлі. Складається враження, що тест на людяність сучасники не пройшли, на відміну від тих, хто пережив голодомор та зумів залишитися людиною та не втратити гідність та людську подобу. Пам’ятаймо, вшануймо пам'ять загиблих від жорстокого геноциду українців, та залишимо це в минулому, не спекулюючи на чужому горі – залишаймося людбми