Менин туган куним. Ар адам, киши болсын улкен болсын оз туган кунин кутип, тойлайды. Туган кун деген 1 жаска улкейип, акылын кирип, соны ойлайсын. Туган кунин жакындай келгенде, оган не истеймин деп ойлайсын. Сол куни достарын шакырып тойлайсындар. Туган кунге коп сыйлыктар сыйлайды. Мен оз туган кунимди жаксы коремин. туган кун адам омиринде бир ак рет келеди. сондыктан, туган кунди жаксы конилмен, куанышпен тойлау керек. мен оз туган кунимди отбасымен немесе достарымен тойлаймын. туган кунимде ата-анам магана озимнин суйикти тортымды алып береди. анам ар турди тагамдар дайындайды. маган коптеген сыйлыктар береди, тилектер айтады. мен туган кунимди жыл сайын кутип журемин.
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. Степовий океан манить і кличе. Хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії. Раптом на обрії — оазис. Може, це марево? Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками. Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим). У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський. Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря. Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса. Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно. Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи. Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці
Ар адам, киши болсын улкен болсын оз туган кунин кутип, тойлайды. Туган кун деген 1 жаска улкейип, акылын кирип, соны ойлайсын. Туган кунин жакындай келгенде, оган не истеймин деп ойлайсын. Сол куни достарын шакырып тойлайсындар. Туган кунге коп сыйлыктар сыйлайды. Мен оз туган кунимди жаксы коремин.
туган кун адам омиринде бир ак рет келеди. сондыктан, туган кунди жаксы конилмен, куанышпен тойлау керек. мен оз туган кунимди отбасымен немесе достарымен тойлаймын. туган кунимде ата-анам магана озимнин суйикти тортымды алып береди. анам ар турди тагамдар дайындайды. маган коптеген сыйлыктар береди, тилектер айтады. мен туган кунимди жыл сайын кутип журемин.
Раптом на обрії — оазис. Може, це марево?
Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками.
Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).
У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса.
Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно.
Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи.
Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці