1. По Т.Л. Толстой, дочери Л.Н. Толстого, Фет однажды заполнил «Альбом признаний» (распространённая в ХIХ веке игра). Вот некоторые ответы Фета. — Самая тяжёлая минута в вашей жизни? — Когда узнал, что всё моё достояние расхищено.
— Что лучше: желать и не получить или иметь и потерять? — Первое.
— Какое историческое событие вызывает в Вас наибольшее сочувствие?
-Отмена революции Наполеоном I и казнь Пугачёва.
— Ваше мнение о браке и супружеской жизни? — Что это естественная тягота, которую надо уметь носить.
— Ваш любимый писатель в прозе? — Гр. Л.Н. Толстой.
— Ваш любимый герой в романах? — Лукашка в «Казаках».
— Ваша любимая героиня в романах? — Осинка в «Трёх смертях».
— Долго ли бы вы хотели жить? — Наименее долго.
— Какой смертью хотели бы вы умереть? — Мгновенной.
Попробуйте по этим ответам описать характер поэта и его мировоззрение.
Для литературы Возрождения характерны уже вышеизложенные гуманистические идеалы. Эта эпоха связана с появлением новых жанров и с формированием раннегореализма, который так и назван, «реализм Возрождения» (или ренессансный), в отличие от более поздних этапов, просветительского, критического, социалистического.
В творчестве таких авторов, как Петрарка, Рабле, Шекспир, Сервантес выражено новое понимание жизни человеком, отвергающим рабскую покорность, которую проповедует церковь. Человека они представляют, как высшее создание природы, стараясь раскрыть красоту его физического облика и богатство души и ума. Для реализма Возрождения характерна масштабность образов (Гамлет, король Лир), поэтизация образа к большому чувству и одновременно высокий накал трагического конфликта («Ромео и Джульетта»), отражающего столкновение человека с враждебными ему силами.
Для литературы Возрождения характерны различные жанры. Но определенные литературные формы преобладали. Наиболее популярным был жанр новеллы, который так и именуется новеллой Возрождения. В поэзии становится наиболее характерной формой сонет (строфа из 14 строк с определенной рифмовкой). Большое развитие получает драматургия. Наиболее выдающимися драматургами Возрождения являются Лопе де Вега в Испании и Шекспир в Англии.
Широко распространена публицистика и философская проза. В Италии Джордано Бруно в своих работах обличает церковь, создает свои новые философские концепции. В Англии Томас Мор высказывает идеи утопического коммунизма в книге «Утопия». Широко известны и такие авторы, как Мишель де Монтень («Опыты») и Эразм Роттердамский(«Похвала глупости»).
В числе писателей того времени оказываются и коронованные особы. Стихи пишет герцог Лоренцо Медичи, а Маргарита Наваррская, сестра короля Франции Франциска I, известна как автор сборника «Гептамерон».
Пігмаліон» – п’єса Бернарда Шоу, написана в 1912 році. “Пігмаліон” аналіз твору Головні герої «Пігмаліон» – квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хігінс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді). Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися! “Пігмаліон” проблематика У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість. П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості. Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”… Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці. Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси. Додатково: "Пігмаліон" головні герої "Пігмаліон" жанр твору "Пігмаліон" короткий зміст Бернард Шоу "Пігмаліон" переказ Бернард Шоу біографія скорочено Еволюція образу Елізи Дулітл в п'єсі Пігмаліон Ознаки нової драми у творі Б.Шоу "Пігмаліон" Характеристика образу Елізи Дулітл "Пігмаліон" Характеристика професора Хіггінса Цитатна характеристика Хігінса