1.Проанализируйте подборку цитат из текста рассказа В. Ф. Тендрякова «Хлеб для
собаки».
2.Найдите ключевые слова, передающие чувства мальчика.
3.Какую вину берёт на себя герой?
4.Как его характеризует такое отношение к себе?
5.Какова позиция автора в споре героя с самим собой?
Цитаты.
1. Он лежал перед нами... плоский костяк в тряпье, череп на кирпичной крошке,
череп, хранящий человеческое выражение покорности, усталости... задумчивости. Он
лежал, а мы осуждающе его разглядывали. Две лошади имел, кровопивец! <...> И все-таки
было жаль злого врага... Я садился дома за стол, тянулся рукой к хлебу, и память
разворачивала картины: ...тихо ошалелые глаза, белые зубы, грызущие кору, клокочущая
внутри студенистая туша, разверстый черный рот, хрип, пена... И под горло подкатывала
тошнота.
2. Я вставал из-за стола. Не потому ли в привокзальном сквере люди грызут кору,
что я съел сейчас слишком много?
Но это же куркули грызут кору! Ты жалеешь?
3. А кто враг?.. Враг ли тот, кто грызет кору? Он им был — да! — но сейчас ему
4. Я не должен есть свои обеды один. Я обязан с кем-то делиться. С кем?..
Наверное, с самым, самым голодным, даже если он враг. Кто — самый?.. Как узнать?..
Одному протянуть руку, а других не заметить? Одного осчастливить, а десятки
обидеть отказом? <...> Могут ли обойденные согласиться с тобой?.. Не опасно ли открыто
протягивать руку Я стоял и разглядывал хлеб в руке. Кусок был мал, завожен в кармане, помят, а
ведь я сам позвал — приходи на пустырь, я заставил голодного ждать целые сутки, сейчас
я ему поднесу такой вот кусочек. Нет, уж лучше не позориться!..
И я с досады — да и с голода тоже, — не сходя с места, съел хлеб. Он
неожиданно был очень вкусен и... ядовит. Целый день после него я чувствовал себя
отравленным: как я мог — вырвал изо рта голодного! Как я мог!..
6. Я стоял перед ними и прижимал к груди холодный кувшин с мутным квасом.
— Хле-ебца-а...
— Корочку...
— Хошь, руку свою?
И вдруг со стороны, энергично тряся пером на шляпке, налетела Отрыжка:
— Молодой человек! Молю! На коленях молю!
Она действительно упала передо мной на колени, заламывая не только руки, но и спину и голову, подмигивая куда-то вверх, в синее небо, Господу Богу.
И это была уже лишка. У меня потемнело в глазах. Из меня рыдающим галопом
вырвался чужой, дикий голос:
— Ухо-ди-те! Уходит-те Уходите!
7. Наверное, моя истерика была воспринята доходягами как полное излечение от
мальчишеской жалости. Никто уж больше не выстаивал возле нашей калитки.
Я излечился Теперь бы я не вынес куска хлеба слону, стой тот перед
моим окном хоть до самой зимы.
8. Из муки, хранившейся к праздникам, она (мать) пекла мне пироги с капустой и
рубленым яйцом. Я очень любил эти пироги. Я их ел. Ел и страдал.
9. Я, кажется, нашел самое, самое несчастное существо в поселке. Слонов и
шкилетников нет-нет да кто-то и пусть даже тайком, стыдясь, про себя, нет-нет,
да и найдется дурачок вроде меня, который сунет им хлебца. А собака... Даже отец сейчас не собаку, а ее неизвестного хозяина — «с голодухи плешивеет». Сдохнет собака,
и не найдется даже Абрама, который бы ее прибрал.
10. …мне вполне было достаточно того, что я кого-то кормлю, поддерживаю чью-то жизнь, значит, и сам имею право есть и жить. Не облезшего от голода пса кормил я кусками хлеба, а свою совесть.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
І. "Гамлет" — одна з найголовніших "стривожених" трагедій. "Стривоженими" назвали п'єси, які з'явилися наприкінці XVІ століття на англійській сцені і які відбивали тривогу з приводу подій часу. П'єса найбільш повно відтворює кризу гуманістичної ідеології Ренесансу, оскільки відображає наступ нової нелюдської моралі, уособленням якої є король Клав-дій. Отже одна з головних проблем "Гамлета" — проблема моралі як на рівні особистості, так і на рівні держави.)
ІІ. Боротьба добра і зла — одна з вічних тем, характерних для "Гамлета". (Лінія боротьби між добром і злом пролягає не тільки через побутові стосунки героїв чи навіть міркування державного рівня. Ця боротьба точиться в кожному з героїв, і не завжди перемагає добро. Адже кожен обирає свій шлях. Полоній, наприклад, став прислужником зла. А його син Лаерт поборов зло в душі, бо його натура була шляхетна. Та й у серці Гамлета теж відбувається боротьба, суть якої багато в чому відображена в монолозі "Бути чи не бути?")
ІІІ. ...Людина — вінець творіння чи жалюгідний раб?
(На думку Гамлета, найвища хвала для людей — визнання їх достойними імені людського. Герой говорить про те, що людина має являти собою гармонійне поєднання різноманітних достоїнств, саме тому він, дбаючи про свій інтелектуальний розвиток, прагне фізичної довершеності, намагаючись бути першим у фехтуванні. Взірцем найкращих рис Гамлет вважає батька: "Він був людиною, людиною в усьому". І тому герой не прощає людської недовершеності, явних вад, у кому б вони не проявлялися. Людина має блискучі можливості, а значить, повинна їх реалізувати, інакше не має права зватися людиною.)
Викрутка Xiaomi
180 винтів на одному заряді! Легка та зручна у використанні
899 грн
Топ продаж
Дивіться також
"Гамлет" (повний текст)
"Гамлет" (скорочено)
"Гамлет" (реферати)
Визначіть інтригу та конфлікт трагедії "Гамлет" (та інші запитання)
Біографія Вільяма Шекспіра
100% бавовна Яскравий комплект постільної білизни
100% бавовна Яскравий комплект постільної білизни
Xiaomi Redmi 9C Екран створює відчуття повного занурення у віртуальний світ
Xiaomi Redmi 9C Екран створює відчуття повного занурення у віртуальний світ
ІV. Протистояння людини та світу як філософсько-етична проблема п'єси. (Підносячи людську природу на небачену висоту, Гамлет не вважає світ довершеним. Він відчуває себе самотнім перед ворожим світом, де мораль знецінена, де на перше місце виходять міркування влади й грошей. І навіть знаючи, що не зможе змінити світ, Гамлет виступає на боротьбу з ним, визнаючи свою відповідальність за те, що коїться в світі, в державі. Він не ставиться з презирством до людей, але розуміє, що на ньому особлива місія:
Век расшатался, и скверней всего,
Что я рожден восстановить его.
Саме Гамлет з його безкомпромісним прагненням змінити світ на краще недвозначно говорить, що кожна людина має протистояти несправедливому світові, щоб зберегти себе й найважливіші цінності, без яких неможливе життя.)
V. Релігійність — невід'ємна риса ренесанського мислення.
(При всій свободі ренесанського мислення, не можна сказати, що релігійність для нього не мала значення. Навпаки. Релігійність мислення закладена в людині вихованням мислення. Так Гамлет відмовляється вбити короля Клавдія в момент, коли той молиться, адже тоді король потрапить до раю. Гамлет страждає від того, шо батько його помер, не очищений від гріхів. І все ж поняття про Бога тісно переплітається у нього з ідеєю величі людини. Таке веління часу.)