Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
Княжна Марья, дочь старого князя Болконского, сестра князя
Андрея, впоследствии жена Николая Ростова.
Матери она лишилась рано.
Воспитание детей легло на её отца.
Выросли она в обстановке, которая не располагала к смеху,
веселью, к шуткам.
Отец держал строго, не голубил особо и не лелеял.
Княжна Марья переняла больше мужских черт характера,
нежели следовало, ведь Николай Андреевич не
церемонился с ней и воспитывал наравне с сыном.
Княжна Марья безропотно подчиняется своему
чудаковатому и деспотичному отцу не только из страха,
но и из чувства долга дочери, не имеющей морального
права судить своего отца.
Марья Николаевна не появлялась на балах и в гостиной
А. П. Шерер, потому что отец ее считал все это бредом
и глупостью, бесполезной потерей времени.
Вместо балов и торжеств, княжна Марья занималась
математическими науками с отцом:
“...чтобы ты была похожа на наших глупых барынь, я не хочу... ”
Княжна Марья как бы живет в своем собственном мирке,
одинокая и почти никем не понятая.
Она религиозна, принимает богомольцев и странников,
терпя насмешки отца и брата.
У нее нет друзей, с которыми она могла бы делиться
своими мыслями.
На первый взгляд она кажется робкой и забитой.
Но в ее характере есть наследственная болконская
гордость, врожденное чувство собственного достоинства,
которое проявляется, например, в её отказе от
предложения Анатоля Курагина.
Несмотря на стремление к тихому семейному счастью,
которое глубоко таит в себе эта некрасивая девушка,
она не хочет стать женой светского красавца ценой
унижения и оскорбления своего достоинства.
С особой силой твердость и сила характера этой скромной,
застенчивой девушке обнаруживается в годы войны
1812 года.
Когда компаньонка-француженка пообещала княжне Марье,
оказавшейся в трудном положении, покровительство своих
соотечественников, она перестала общаться с ней и
выехала из Богучарова, так как её патриотическое
чувство было оскорблено.
Её жизнь изменяется после встречи с Николаем Ростовым,
сумевшим угадать богатство её души.
Объяснение:
:)
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».