6. используя материал урока, заполни пропуски словами. писатель , рисуя карины крестьянского быта, обращается к устному народному творчеству, которое ему правдиво изобразить народную жизнь.тургеневский напоминает легендарного пахаря-богатыря из былины . и , и олицетворяют крестьянскую силу, секрет которой в тесной связи с . пользуясь такими фольклорными средствами, как , , и.с. тургенев создаёт образ .
главный герой, рудый панько, известный рассказчик баек, начинает свое очередное повествование, поверье: если «захочет обморочить дьявольская сила, то обморочит; ей-богу, обморочит». он вспоминает давнюю , случившуюся с его дедом.
однажды дед взял их с братом, тогда еще мальчишек, гонять воробьев и сорок на баштане. проезжали мимо знакомые чумаки. стал их дед угощать дынями, а внуков попросил сплясать казачка. да сам не усидел и пустился в пляс. и случилась здесь чертовщина какая-то. только захотел дед «разгуляться и выметнуть ногами на вихорь какую-то свою штуку — не подымаются ноги, да и только». пустился снова, да не вытанцовывается, оглянулся, ничего знакомого не увидел, а только гладкое поле. стал приглядываться, наткнулся на дорожку в темноте. в стороне от дорожки на могилке вспыхнула свечка. решил он, что это клад, да копать было нечем. чтобы не потерять это место, повалил большую ветку дерева.
на другой день, чуть стало смеркаться в поле, дед взял заступ и лопату и пошел искать клад. но так и не нашел, только дождь его замочил. обругал дед сатану и вернулся ни с чем. на следующий день дед, как ни в чем не бывало, пошел на баштан выкопать грядку для поздних тыкв. а когда проходил мимо того заколдованного места, зашел на его середину и ударил заступом в сердцах. и вдруг опять очутился в том же самом поле. нашел тайник, отпихнул камень, да решил табаку понюхать. вдруг кто-то чихнул сзади. огляделся - никого. стал копать, увидел котел. тут нечисть начала его пугать: попеременно появлялись перед ним птичий нос, баранья голова и медведь. страшно было так, что хотел уже дед все бросить, но жалко было расставаться с кладом. схватил он кое-как котел и «давай бежать, сколько доставало духу; только слышит, что сзади что-то так и чешет прутьями по »
с той поры дед и внукам наказал не верить черту: «и бывало, как услышит, что в ином месте неспокойно, сам крестится и нас заставляет. а место заколдованное плетнем загородил и весь бурьян и сор, который из баштана, бросал туда. так на этом месте ничего доброго никогда и не выросло»
кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. безумовно, це правда. але, читаючи твори омара хайяма, гафіза, рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…
рубаї омара хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів омара хайяма. і тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. за твердженням деяких істориків та літературознавців омар хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, бога. дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів омара хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.
читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах омара хайяма різним мотивом:
твій ворог — небеса коловоротні.
без друзів ти, всі дні твої самотні.
будь сам собою, не гадай про завтра,
в минуле не дивись, живи сьогодні!
східним завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. для героя омара хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. той світ надійніший за це життя обманне». але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
«якби мені до рук — скрипки долі,
я розписав би їх по власній волі!
із світу вигнав би всі смутки, болі…»
образність віршів омара хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «душа — напій в прозорій чарі тіла»;
«…в ступі неба нас потовчено до тла»…
стільки часу минуло з моменту створення поезій омара хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
любов — це сонечко, що всесвіт огріває,
любов — чудесний птах, що в квітнику співає.
напевно, більшість погодиться, що твори омара хайяма нам , такою собі літературною екзотикою. особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію омара хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
хай кожна мить, що в вічність промайне,
тебе вщасливлює, бо головне,
що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
як ти захочеш, так воно й мине.