Я недавно прочитала стихотворение в прозе И. С. Тургенева «Воробей» . Это произведение заставило меня задуматься о многом. В «Воробье» есть два главных героя, которые играют очень важную роль в раскрытии смысла произведения. По-моему, первое главное действующее лицо – это охотничья собака Трезор. Трезор сначала кажется беспощадным, не знающим жалости псом. А оказалось, что он очень глубоко чувствует материнскую любовь. Он ошеломлён тем, что такая маленькая птица такая смелая и гордая. А второе действующее лицо – это мать птенчика, которая не испугалась этой огромной собаки и ринулась на рискуя своей жизнью ради своего птенчика. Она сразу, не задумываясь, бросилась защищать своего детёныша. Этот поступок показывает, что она очень сильно любит своего птенчика. Это действие автор передаёт очень ясно и понятно, что на земле нет ничего сильнее, чем материнская любовь. Мы видим, что в душе собаки борются два чувства: первое – это чувство гончей, увидевшей добычу, второе – признание силы материнской любви. И Трезор уходит смущённым. Автор в этом произведении приписывает собаке человеческие качества: Трезор останавливается, пятится, смущается, признавая силу любви. Идея стихотворения в том, что любовь сильнее смерти и страха смерти, что только её, любовью, держится и движется наша жизнь. Это чувство присуща не только людям, но и животным. Автор этим хотел сказать, что надо беречь друг друга, жалеть других и ценить любую жизнь. Видно, что автор очень любит жизнь, природу, животных. Ведь животные – наши соседи на Земле. Этот жанр хорош тем, что основные жизненные принципы, вопросы, проблемы даются и решаются в поучительной, лёгкой и доступной форме. Когда читаешь стихотворение в прозе, то кажется, что надо разгадать какую-то загадку. И читателю хочется разгадать её, понять, что хотел сказать и донести до нас автор. Прочитав произведение, я поняла очень многое. Например, то, что на земле мы не одни, что кроме нас есть и другие живые существа и то, что они тоже знают, что такое материнская любовь. Материнская любовь – это самая сильная и вечная любовь на всём белом свете.
Повість розповідає читачеві про боротьбу українського народу з польською шляхтою. Широке, епічне зображення цієї боротьби визначило патріотичний пафос повісті.
Головний герой повісті Тарас Бульба не умовно-богатирський образ — він наділений конкретними історичними рисами. Гоголь правдиво малює образ козака тієї суворої епохи. Лише в рідкісні проміжки затишшя Тарас повертається до мирного сімейного життя; решту часу він — воїн, віддає себе служінню вітчизні.
Тарасу не властиві коливання, він завжди знає свою мету; свій борг він бачить в бездоганному служінні батьківщині, звідси витоки його безстрашності і мужності.
«Груба прямота вдачі» Тараса Бульби протиставлена зніженості польської шляхти і тим представникам козацтва, які переймали її звички. Вірність батьківщині, кохання до неї для Тараса вище кровного споріднення і особистої прихильності. Тим страшніше трагедія, яка торкнулася його родини.
Було у полковника Бульби два сини, старший — Остап і молодший — Андрій. Остапа Гоголь поряд з іншими козаками наділяє богатирськими рисами. В Остапі ми бачимо продовжувача батьківської справи, Тарас ним пишається. Для Остапа, як і для інших козаків, немає нічого дорожче вітчизни, і для неї він готовий разом з усіма перенести найстрашніші муки і смерть. У сцені страти Остап, що піддається нелюдським тортурам, не втрачає мужності, знаючи, що його загибель не марна. А ось Андрій — людина більш тонка, він вміє цінувати красу в навколишньому житті.
Закохався козак в молоду польську панночку і перейшов на сторону ворогів, зрадивши і батьківщину, і батька, і товаришів своїх. Бульба сам стратив свого сина, який зрадив батьківщині і народу. Андрій ставши на шлях зради, «пропав для всього козацького лицарства», не став молодий козак захисником рідної землі, а разом з ворогами став вбивати своїх колишніх друзів і товаришів.
Образи двох братів — це два можливих людських життєвих шляхи. Це або безсмертя в ім’я народного щастя, або безславна смерть зрадника, ім’я якого нащадками якщо й буде згадуватися, то з ненавистю і ганьбою
Надеюсь правильно:
Я недавно прочитала стихотворение в прозе И. С. Тургенева «Воробей» . Это произведение заставило меня задуматься о многом. В «Воробье» есть два главных героя, которые играют очень важную роль в раскрытии смысла произведения. По-моему, первое главное действующее лицо – это охотничья собака Трезор. Трезор сначала кажется беспощадным, не знающим жалости псом. А оказалось, что он очень глубоко чувствует материнскую любовь. Он ошеломлён тем, что такая маленькая птица такая смелая и гордая. А второе действующее лицо – это мать птенчика, которая не испугалась этой огромной собаки и ринулась на рискуя своей жизнью ради своего птенчика. Она сразу, не задумываясь, бросилась защищать своего детёныша. Этот поступок показывает, что она очень сильно любит своего птенчика. Это действие автор передаёт очень ясно и понятно, что на земле нет ничего сильнее, чем материнская любовь. Мы видим, что в душе собаки борются два чувства: первое – это чувство гончей, увидевшей добычу, второе – признание силы материнской любви. И Трезор уходит смущённым. Автор в этом произведении приписывает собаке человеческие качества: Трезор останавливается, пятится, смущается, признавая силу любви. Идея стихотворения в том, что любовь сильнее смерти и страха смерти, что только её, любовью, держится и движется наша жизнь. Это чувство присуща не только людям, но и животным. Автор этим хотел сказать, что надо беречь друг друга, жалеть других и ценить любую жизнь. Видно, что автор очень любит жизнь, природу, животных. Ведь животные – наши соседи на Земле. Этот жанр хорош тем, что основные жизненные принципы, вопросы, проблемы даются и решаются в поучительной, лёгкой и доступной форме. Когда читаешь стихотворение в прозе, то кажется, что надо разгадать какую-то загадку. И читателю хочется разгадать её, понять, что хотел сказать и донести до нас автор. Прочитав произведение, я поняла очень многое. Например, то, что на земле мы не одни, что кроме нас есть и другие живые существа и то, что они тоже знают, что такое материнская любовь. Материнская любовь – это самая сильная и вечная любовь на всём белом свете.
Повість розповідає читачеві про боротьбу українського народу з польською шляхтою. Широке, епічне зображення цієї боротьби визначило патріотичний пафос повісті.
Головний герой повісті Тарас Бульба не умовно-богатирський образ — він наділений конкретними історичними рисами. Гоголь правдиво малює образ козака тієї суворої епохи. Лише в рідкісні проміжки затишшя Тарас повертається до мирного сімейного життя; решту часу він — воїн, віддає себе служінню вітчизні.
Тарасу не властиві коливання, він завжди знає свою мету; свій борг він бачить в бездоганному служінні батьківщині, звідси витоки його безстрашності і мужності.
«Груба прямота вдачі» Тараса Бульби протиставлена зніженості польської шляхти і тим представникам козацтва, які переймали її звички. Вірність батьківщині, кохання до неї для Тараса вище кровного споріднення і особистої прихильності. Тим страшніше трагедія, яка торкнулася його родини.
Було у полковника Бульби два сини, старший — Остап і молодший — Андрій. Остапа Гоголь поряд з іншими козаками наділяє богатирськими рисами. В Остапі ми бачимо продовжувача батьківської справи, Тарас ним пишається. Для Остапа, як і для інших козаків, немає нічого дорожче вітчизни, і для неї він готовий разом з усіма перенести найстрашніші муки і смерть. У сцені страти Остап, що піддається нелюдським тортурам, не втрачає мужності, знаючи, що його загибель не марна. А ось Андрій — людина більш тонка, він вміє цінувати красу в навколишньому житті.
Закохався козак в молоду польську панночку і перейшов на сторону ворогів, зрадивши і батьківщину, і батька, і товаришів своїх. Бульба сам стратив свого сина, який зрадив батьківщині і народу. Андрій ставши на шлях зради, «пропав для всього козацького лицарства», не став молодий козак захисником рідної землі, а разом з ворогами став вбивати своїх колишніх друзів і товаришів.
Образи двох братів — це два можливих людських життєвих шляхи. Це або безсмертя в ім’я народного щастя, або безславна смерть зрадника, ім’я якого нащадками якщо й буде згадуватися, то з ненавистю і ганьбою