Почему Хлестакова не "раскусили"? Ведь городничий - неглупый и хитрый человек, "мошенников над мошенниками обманывал... трех губернаторов обманул". В том-то и дело, что Хлестаков - не мошенник. Он ни разу не назвал себя ревизором. Более того, его никто и не спросил прямо, не ревизор ли он. Хлестаков никого не обманывал: чиновники города Эн во главе с городничим обманули себя сами.
Более того, Хлестаков не сразу и заподозрил, что его приняли за кого-то другого. Он - человек невеликого ума (как писал о нем автор, "несколько приглуповат", "без царя в голове"), поэтому совершенно не удивился, когда его, мелкого чиновничка, пригласили в гости к городничему и стали всячески ему угождать.
Хлестаков простодушно принимает все, что ему дают, не задаваясь вопросом, с чего бы это. Он не хитрит - и именно из-за этой бесхитростности и простодушия его не смогли "раскусить" чиновники города Эн, прожженные взяточники и хитрецы.
"Слово про похід Ігорів" — це поема слави, вірності і патріотизму наших предків, це наша історія. І як добре, що цей прекрасний твір попри всі перешкоди: війни, стихійні лиха — таки дійшов до нас.
"Слово про похід Ігорів" — найвизначніша пам'ятка культури Київської Русі. Написана невідомим автором, вона пройшла крізь століття, подолавши усі перешкоди. Цей твір — героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поема-заклик, яка лине із сивої давнини, гаряче відлунюючи і в серцях сучасних українців. Центральним образом "Слова…" є, безумовно, Руська земля.Протягом усього твору образу Руської землі протиставляється образ землі Половецької. Це її звоював великий київський князь Святослав, а князь Ігор і собі хоче списа зломити при полі Половецькому… чи шоломом пити воду з Дону». Та непривітна і неласкава чужинецька земля до Ігоря Святославовича, бо принесла йому лише поразку, ганьбу і полон.
Почему Хлестакова не "раскусили"? Ведь городничий - неглупый и хитрый человек, "мошенников над мошенниками обманывал... трех губернаторов обманул". В том-то и дело, что Хлестаков - не мошенник. Он ни разу не назвал себя ревизором. Более того, его никто и не спросил прямо, не ревизор ли он. Хлестаков никого не обманывал: чиновники города Эн во главе с городничим обманули себя сами.
Более того, Хлестаков не сразу и заподозрил, что его приняли за кого-то другого. Он - человек невеликого ума (как писал о нем автор, "несколько приглуповат", "без царя в голове"), поэтому совершенно не удивился, когда его, мелкого чиновничка, пригласили в гости к городничему и стали всячески ему угождать.
Хлестаков простодушно принимает все, что ему дают, не задаваясь вопросом, с чего бы это. Он не хитрит - и именно из-за этой бесхитростности и простодушия его не смогли "раскусить" чиновники города Эн, прожженные взяточники и хитрецы.
"Слово про похід Ігорів" — це поема слави, вірності і патріотизму наших предків, це наша історія. І як добре, що цей прекрасний твір попри всі перешкоди: війни, стихійні лиха — таки дійшов до нас.
"Слово про похід Ігорів" — найвизначніша пам'ятка культури Київської Русі. Написана невідомим автором, вона пройшла крізь століття, подолавши усі перешкоди. Цей твір — героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поема-заклик, яка лине із сивої давнини, гаряче відлунюючи і в серцях сучасних українців. Центральним образом "Слова…" є, безумовно, Руська земля.Протягом усього твору образу Руської землі протиставляється образ землі Половецької. Це її звоював великий київський князь Святослав, а князь Ігор і собі хоче списа зломити при полі Половецькому… чи шоломом пити воду з Дону». Та непривітна і неласкава чужинецька земля до Ігоря Святославовича, бо принесла йому лише поразку, ганьбу і полон.