Забачивши дивовижного звіра із синьою, як у самого бога Ші-ви, шиєю, лісові мешканці — леви, тигри, пантери, вовки та й усі решта — із жахом кинулися тікати.
—- Хто знає, чого сподіватися від цього чудовиська? — приказували вони. — Краще сховатись од нього подалі.
— Чому ви всі втікаєте? — зупиняв їх Чандарава. — Вам немає чого боятись! Мене сьогодні створив сам Брахман. «Віднині, помазаний мною на царство, — сказав він, — ти будеш володарем над усіма звірами».
— Прав нами, о царюі — визнали його лісові мешканці.
Новоспечений «цар» подарував левові посаду головного радника, тигра зробив керуючим палацом, пантері довірив охорону царської скарбниці, а вовка призначив палацовим сторожем. Зі своєю ріднею, шакалами, він навіть не захотів говорити: наказав вигнати геть усіх до одного.
З того часу всі хижаки приносили здобич шакалові, а вже він — своєю царською владою — розподіляв її між своїми підданими.
Якось, сидячи на раді, він почув десь далеко тужливе виття шакалів. І тут од великої радості з йот очей полилися сльози, він схопився і голосно завив у відповідь. Звірі одразу збагнули, хто перед ними.
— Як же обдурив нас цей пройдисвіт?! — у гніві вигукували вони.
— Це ж усього-на-всього жалюгідний шакал! За обман — розірвати негідника!
Шакал намагався було втекти, але його наздогнали й роздерли на дрібні шматки.
—- Хто знає, чого сподіватися від цього чудовиська? — приказували вони. — Краще сховатись од нього подалі.
— Чому ви всі втікаєте? — зупиняв їх Чандарава. — Вам немає чого боятись! Мене сьогодні створив сам Брахман. «Віднині, помазаний мною на царство, — сказав він, — ти будеш володарем над усіма звірами».
— Прав нами, о царюі — визнали його лісові мешканці.
Новоспечений «цар» подарував левові посаду головного радника, тигра зробив керуючим палацом, пантері довірив охорону царської скарбниці, а вовка призначив палацовим сторожем. Зі своєю ріднею, шакалами, він навіть не захотів говорити: наказав вигнати геть усіх до одного.
З того часу всі хижаки приносили здобич шакалові, а вже він — своєю царською владою — розподіляв її між своїми підданими.
Якось, сидячи на раді, він почув десь далеко тужливе виття шакалів. І тут од великої радості з йот очей полилися сльози, він схопився і голосно завив у відповідь. Звірі одразу збагнули, хто перед ними.
— Як же обдурив нас цей пройдисвіт?! — у гніві вигукували вони.
— Це ж усього-на-всього жалюгідний шакал! За обман — розірвати негідника!
Шакал намагався було втекти, але його наздогнали й роздерли на дрібні шматки.