ответ:Жили на Амуре нивхи. Вот раз видят, плывет по реке целый остров, из нескольких бревен образованный. А на острове шест стоит с флажком и ребенок плачет.
Сказал тогда старейшина Плетун, что ребенок в беду попал, родные его пропали, а мать успела отправить дитя по реке.
Причалили нивхи плот, достали ребенка. Улыбается мальчик, стрелу держит и сетку. Сказал Плетун, что охотником станет мальчик и назвал его своим сыном. И имя дал новое - Азмун.
Пока несли ребенка до дома, вырос тот, и сам пошел. Пропустил старших в дом, сам сказал Плетуну, что пойдет рыбу ловить.
Заплыл на середину Амура, закинул сеть. Наловил рыбу, всех в деревне угостил.
Вот только мало стало рыбы в реке. Решили нивхи задобрить Амур, бросали в него кашу и юколу, но мало дал рыбы Амур.
И решил Азмун к Морскому хозяину идти.
Отправился Азмун в путь, дошел до Амурского залива, нерпу увидел. Стал у нерпы про Морского хозяина спрашивать, не знает нерпа о нем.
Пошел Азмун дальше, до Охотского моря дошел. Стал у чаек спрашивать про Хозяина, а те говорят, что заснул Хозяин. Только дым над его юртой далеко в море клубится.
Стал Азмун думать, как в юрту Хозяина попасть.
Увидел на берегу трех парней, что с саблями играли, да тюленей убивали. Понравились сабли Азмуну, умыкнул он тайком одну.
Хватились парни сабли, поискали кругом - нет. Стал один плакать и говорить, что без сабли нельзя ему к Морскому хозяину возвратиться.
Смекнул Азмун, что из морской деревни парни. Потерявший саблю в лес убежал, а двое других на лодки сели и в море поплыли.
Азмун в третью садится и следом плывет. Да только оборачиваются лодки косатками и та, на которой Азмун плыл, обратно в море повернула.
Спрыгнул Азмун со спины, до берега добрался, а там деревня. Парни его не узнают, но он им саблю показывает, да говорит, что от страха изменился. Парни ему говорят, что спит Морской хозяин и будить его запрещают.
А Азмун к юрте идет. Там его девушки окружили, не пускают дальше. Бросил Азмун бусы, стали девушки их поднимать, а Азмун увидел у девушек ласты и понял, что это тюлени.
Спустился Азмун по трубе в юрту Морского хозяина, а тот спит. Как ни будил его Азмун, не просыпается Морской старик.
Уколол его тогда Азмун и заворочался Морской старик, глаза открыл. Стал Азмун на костяной пластинке играть, развеселился старик. Узнал, что нивхи с голоду погибают, выплеснул из чана рыбы видимо-невидимо, велел ей в Амур плыть.
А Азмун подарил Морскому хозяину костяную пластинку, а сам наверх полез по трубе. Морской старик стал играть на пластинке, а на море буря поднялась.
Косатки уплыли, рыбу в Амур погнали. Решил Азмун по радуге пройти. Перешел Охотское море, обрадовал чаек, что рыба идет. Вернул парню-косатке саблю, не стал тот зла на Азмуна держать.
Вернулся Азмун к нивхам, и обрадовались все, что рыба в Амур вернулась. Стали рыбу ловить.
А как на море поднимается буря, знают нивхи, что то Морской старик на пластинке костяной играет.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
ответ:Жили на Амуре нивхи. Вот раз видят, плывет по реке целый остров, из нескольких бревен образованный. А на острове шест стоит с флажком и ребенок плачет.
Сказал тогда старейшина Плетун, что ребенок в беду попал, родные его пропали, а мать успела отправить дитя по реке.
Причалили нивхи плот, достали ребенка. Улыбается мальчик, стрелу держит и сетку. Сказал Плетун, что охотником станет мальчик и назвал его своим сыном. И имя дал новое - Азмун.
Пока несли ребенка до дома, вырос тот, и сам пошел. Пропустил старших в дом, сам сказал Плетуну, что пойдет рыбу ловить.
Заплыл на середину Амура, закинул сеть. Наловил рыбу, всех в деревне угостил.
Вот только мало стало рыбы в реке. Решили нивхи задобрить Амур, бросали в него кашу и юколу, но мало дал рыбы Амур.
И решил Азмун к Морскому хозяину идти.
Отправился Азмун в путь, дошел до Амурского залива, нерпу увидел. Стал у нерпы про Морского хозяина спрашивать, не знает нерпа о нем.
Пошел Азмун дальше, до Охотского моря дошел. Стал у чаек спрашивать про Хозяина, а те говорят, что заснул Хозяин. Только дым над его юртой далеко в море клубится.
Стал Азмун думать, как в юрту Хозяина попасть.
Увидел на берегу трех парней, что с саблями играли, да тюленей убивали. Понравились сабли Азмуну, умыкнул он тайком одну.
Хватились парни сабли, поискали кругом - нет. Стал один плакать и говорить, что без сабли нельзя ему к Морскому хозяину возвратиться.
Смекнул Азмун, что из морской деревни парни. Потерявший саблю в лес убежал, а двое других на лодки сели и в море поплыли.
Азмун в третью садится и следом плывет. Да только оборачиваются лодки косатками и та, на которой Азмун плыл, обратно в море повернула.
Спрыгнул Азмун со спины, до берега добрался, а там деревня. Парни его не узнают, но он им саблю показывает, да говорит, что от страха изменился. Парни ему говорят, что спит Морской хозяин и будить его запрещают.
А Азмун к юрте идет. Там его девушки окружили, не пускают дальше. Бросил Азмун бусы, стали девушки их поднимать, а Азмун увидел у девушек ласты и понял, что это тюлени.
Спустился Азмун по трубе в юрту Морского хозяина, а тот спит. Как ни будил его Азмун, не просыпается Морской старик.
Уколол его тогда Азмун и заворочался Морской старик, глаза открыл. Стал Азмун на костяной пластинке играть, развеселился старик. Узнал, что нивхи с голоду погибают, выплеснул из чана рыбы видимо-невидимо, велел ей в Амур плыть.
А Азмун подарил Морскому хозяину костяную пластинку, а сам наверх полез по трубе. Морской старик стал играть на пластинке, а на море буря поднялась.
Косатки уплыли, рыбу в Амур погнали. Решил Азмун по радуге пройти. Перешел Охотское море, обрадовал чаек, что рыба идет. Вернул парню-косатке саблю, не стал тот зла на Азмуна держать.
Вернулся Азмун к нивхам, и обрадовались все, что рыба в Амур вернулась. Стали рыбу ловить.
А как на море поднимается буря, знают нивхи, что то Морской старик на пластинке костяной играет.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.